середа, 17 травня 2017 р.

Ви вірите у «чарівні» співпадіння?

Після виходу фільму-розслідування "Вбивство Павла" українську громаду сколихнула хвиля резонансу, яка збудила багатьох висловити свої роздуми з цього приводу. Не виключенням став і відомий український дипломат та журналіст Олексій Подольський, який був чи не першим, кого вивозив до лісу начальник кримінальної розвідки генерал міліції Олексій Пукач, який зараз відбуває покарання за навмисне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Далі пряма мова пана Подольського з його "Фейсбук"...
Почну з головного. Прізвище працівника СБУ – Устименка – документально з’явилося у справі Гонгадзе ще 16 років тому: у 2001 році. З’явилося у протоколах допитів у ГПУ від 26 січня 2001 року свідків Олексія Подольського і Ганни Подольської (моя дружина).
А затим по-порядку.
Тепер доказово, документально і неспростовно доведено, що моєму викраденню і катуванню передувала ретельна підготовка. Як з’ясувалося для скоєння подібних злочинів (де не лише я, Олександр Єльяшкевич, а і вбитий Гонгадзе були лише черговими і далеко не останніми епізодами), в надрах команди Кучми існувала напівлегальна силова структура. Туди ще у першу каденцію Кучми були кооптовані «перевірені» кадри виконавців: з міліції, СБУ і прокуратури. А координував цих людей і організовував зачистку опозиції той самий генерал Фере, що за СРСР виконував функції таємного провокатора і ката дисидентів і українських патріотів ще при Щербицькому. Той самий Фере, що згодом у відставці мав свій офіс за 15 метрів від офіційної приймальної українського президента Л. Кучми. Той самий Фере, якому завдячують своєю блискавичною кар’єрою - «з грязі у князі» - не лише Міністр Кравченко і генерал Пукач, а й цілий натовп керівників і виконавців силової команди Януковича, яких не важко помітити і тепер - у оточені Порошенка.
21 січня 2001 року я був вперше викликаний у ГПУ. Мене викликали як свідка. Викликали вимушено – у наслідок міжнародного резонансу, що мала ця справа. Напередодні зразу кілька іноземних ЗМІ взяли у мене інтерв’ю. (Українські журналісти зрозуміло взагалі не цікавилися моїм епізодом аж до 2005 року, і як це не дивно фактично ігнорувала інформацію про мене навіть Українська правда Олени Притули і Сергія Лещенко). У цих інтерв’ю я повідомив не лише про обставини самого викрадення і катування, а й про ті деталі, що безпосередньо передували цьому злочину. Деталі, що підтверджували причетність силових структур.
Зокрема йшлося про епізод з офіцером СБУ Устименко (про інші обставини я вже писав, але буде і далі).
25 травня 2000 року – за два тижні до мого викрадення – до музею «Спадщини» (філіал музею Києва) прийшов молодий хлопчина, що показав директору музею В. Тихенку посвідчення з прізвищем Устименко. Він почав розпитувати наляканого діяча культури, але дуже специфічно - лише про мою дружину – наукового співробітника цього музею. Цікавила його виключно політична і громадська позиція і діяльність моєї дівчини, її зв’язки з «Українською перспективою» і об’єднанням «МИ», причетність до розповсюдження публікацій цих організацій. Докладно поцікавився він і про мене. Тоді попросив Володимира показати йому Ганну Подольську. Директор слухняно викликав її у кабінет. Офіцер довго з багатозначної міною таємничості, але мовчки розглядував здивовану такою мізансценою Подольську. Коли ж Устименко пішов, зверхньо кивнувши лише директору, що схвильовано йорзав на краю стільця, Ганночка спитала: «Володя, що це було?». І тут з Тихенком сталась істерика: «Нас всіх посадять! Із-за тебе! За твого Олексія!». Справедливість вимагає загадати, що під столом і у шафах моєї дружини дійсно не переводилися пачки листівок і газет, які вона регулярно передавала десяткам активістів для розповсюдження Печерськом: метро Арсенальна, Кабмін, АП, Верховна Рада, ГПУ тощо. Інтенсивність цієї істеричної паніки після «профілактики» СБУ ви зможете уявити, лише якщо візьмете до уваги особистість Володимира Олександровича, який студентом у 70-ті за перспективу партійного квитка КПРС лоялив добровільними комсомольськими оперативними загонами. Ходив штатним понятим на обшуки і арешти славетних українських шестидесятників.
Цікаво, що слідчий у полковничих погонах такий собі В. М. Рикун, що тоді мав посаду цілого заступника слідчого управління ГПУ, категорично відмовився записувати цей епізод у протокол мого допиту. Мовляв це не стосується справи. Сперечались протягом години. Я відмовився без цього Устименка підписувати протокол. Із зубним скрипом від додав одне речення з цим прізвищем. І відразу викликав на допит мою дружину.
Та підтвердила цей епізод. Але слідчий замість того, аби оформлювати протоколом її покази, ледь не з порогу почав їй погрожувати кримінальною відповідальністю. Ці грізні крики слідчого, його хамська брутальність і сльози моєї розгубленої дівчини лунали так голосно, що були чутні у кінці коридору, де чекав на дружину. Я був змушений навіть увірватися у кабінет, аби припинити цю психологічну екзекуцію і захистити кохану.
Але і це не все.
Цей самий Рикун, якого сучасні ЗМІ характеризують як давнього протеже Віктора Шокіна і Олексія Баганця – такого собі прокурорського бійця для «вирішення питань», звісно ж Устименка не знайшов.
Як це йому вдалося?
По-перше, він зі стелі вигадав Устименку ініціали, яких не було ані у моїх показах, ані у показах дружини.
По-друге, він направив запроси не в СБУ, а у МВС. Та ще й не в управління кадрами міністерства, а у Печерський райвідділ міліції.
Зрозуміла відповідь Печерського околотку, що такого Устименка з такими фальшованими ініціалами там немає, і ніколи не було. Єдине, що викликає навіть не гнів, а сміх: міліція відповіла офіційним документом на кілька днів раніше, ніж був написаний і відправлений прокурорський запит.
Ви думаєте, що ця історія є чимось ексординарним? Навпаки - це незначна дрібничка. Таких епізодів фальшування слідства, відвертих підлогів і фабрикацій у справі навіть не сотні – тисячі. Саме із-за цих «білих ниток» її ховали від суспільства за грифами «таємно» і розглядали у закритих засіданнях суду. Мова йде про те, що злочином було не лише вбивство Гонгадзе, а є само слідство по цьому вбивству, злочином був і судовий процес у Печерному суді, і апеляційний розгляд колегії Гадія, і сучасний саботаж Луценка. А об’єднують всі злочини їхні замовники, насамперед - сам Кучма, але ж і українські президенти, що по-черзі: Ющенко, Янукович, Порошенко - замовляють прокурорам і суддям фальшиву музику, замовляють і власноруч диригують, аби врятувати свого Хрещеного батька української корупції від справедливої кари за відрізану голову Георгія.
Я не знаю чи у справі Шеремета випадково з’явився саме той офіцер СБУ Устименко, що лазив по музеях з гебешною профілактикою, що готувала замовне насильство Кучми у 2000 році. Можливо це інша людина. Але моя дружина з великою вірогідністю впізнала на відео цього легеня, її сумніви пов’язані лише з тими 17 роками, що минули і змінили зовнішність, а також якістю відео, яке вона переглядала з монітору.
Я, Боже упаси, не висуваю жодних версій вбивства Шеремета, я про це нічого не знаю глибше того, що знають всі українці.
Але я би застеріг всіх від гіпнозу тих свідомих маніпуляцій, коли злочини українських можновладців гамузом і без доказів списують лише на руських дияволів.
Повірте, вітчизняні владні бандити відрізняються від Путіна зовсім не українським патріотизмом, який і для них є лише маскарад. Мова йде лише про кваліфікацію і професіоналізм.
Повірте, факт того, що Путін – серійний вбивця, зовсім не означає, що вбивцею не можуть бути українські президенти, як того намагаються нас переконати медіа-шлюхи з їхнього оточення.

"Єврорепортер"

«Вбивство Павла» – бажання допомогти слідству чи самореклама? Нова версія фільму

Пройшло кілька днів від демонстрації фільму Дмитра Гнапа «Вбивство Павла», проте, вже зараз Інтернет-спільнота переконана, що дорогий і якісний зовні фільм – ніяка не інформаційна бомба, а звичайна «мильна булька».
Якість картинки, професійна режисура, безапеляційність тверджень і купа свідків в ході перегляду переконують: до вбивства Павла Шеремета причетна СБУ. На другий день після виходу фільму нагнітання сюжету – то тут, то там у своїх меседжах журналісти-розслідувальники порівняли Павла Шеремета з Георгієм Гонгадзе, тоненько натякаючи на можливу причетність до злочину Президента.
І ось…. Все потекло у зворотньому напрямку. Фільм побудовано на одному факті – присутності поблизу місця скоєння злочину вніч перед убивством колишнього співробітника СБУ Ігоря Устименка.
Ми поки що опускаємо запитання, звідки журналісти отримали стільки специфічної інформації від записів відеокамер до установлення персоналії СБУ-шника, і отримання його послужного списку, – це хай вивчає слідство, можливо саме на себе і вийде.
Хочеться сказати про інше. Керівництво Національної поліції оголосило про допит Устименка, після якого (Увага!) він поїхав додому в Одесу.
І що? І нічого! Ніхто з авторів фільму не репетує, не волає до поліції: «Чому ж не посадили?»
Навпаки, з такою ж нахабністю, як і перша, з’являється друга версія: діючий співробітник СБУ Устименко до вбивства не причетний. Він просто «халтурив» поблизу будинку Павла у вільний від роботи час. І тиша…
Виходить від початку автори фільму знали, що знімають «бульбашку» і «заказло»?
А в Києві після цього почали відбуватися незрозумілі речі. Головні свідки по версії журналістів-розслідувальників, до цього далеко не публічні люди, ті самі, які в ночі, в тонованій машині змогли не лише побачити, а й ідентифікувати Устименка, виявили біля власного офісу незрозумілий предмет, типа «бомбу».
За інформацією джерел в Нацполіції, при огляді місця події, герої легенько натякали, мовляв СБУ-шники мстяться за виступ у фільмі. Цікаво, що за даними тих же поліціянтів, ця «бомба» була недієздатною – при наявності справжньої вибухівки засіб ініціювання був повністю нікчемний. Тобто, загрози від такого вибухового пристрою – ніякої, про що знають всі ветерани АТО, якими є і самі, вищеназвані герої.
Знову питання. Тоді, навіщо це все? Обілляти лайном СБУ-шників? Так на них його і так щодня виливають всі, кому заманеться. Якби наші журналісти-розслідувальники були б не піарщиками, а законослухняними громадянами, і, отримавши інформацію по справі, прийшли з нею в поліцію, а не знімали б півроку кіно, питання давно було б закрите: або злочинець сидів би за гратами, або слідчі відзвітувались би, що він не причетний.
Відповідь напрошується одна: знімати гучний, дороговартісний фільм від назвою «СБУ – вбивця»,  – це купівля своєрідної індульгенції.
«Вальнув» десь інкасаторську машину чи вивіз з району АТО ящик тротилу, щоб майструвати різні вибухові штучки, піймали, а ти у відповідь: це мене СБУ переслідує за те, що у фільмі знявся про вбивство Шеремета. Таке собі виправдання, не вважаєте?
У всьому фільмі є одне раціональне зерно: зміст матеріалів, які розслідувальник не може отримати без допомоги компетентних органів. Хто ж «злив» ці матеріали СБУ, чи Поліція?
Адже той, хто передав матеріал, знає набагато більше. І слідство повинно цим зкористатися. А допоможемо в цьому ми – журналісти. Адже поліція протримається ще не довго - тиждень–два... І тоді вже потрібно виходити до людей і говорити, чи причетний Устименко до вбивства Шеремета, чи ні. Питання ж то давно вже політичне. І вже після цього потрібно з’ясовувати – хто, коли, і з якою метою передав авторам фільму матеріали, яких вони не збирали…

Надійка Фрідман, «Єврорепортер»

Україна витрачала мільярд за рік на російські програми

Із державного бюджету України щороку витрачалося близько 1 млрд гривень на закупівлю російського програмного забезпечення, про це заявив "Укрінформу" керівник служби з питань інформаційної безпеки Апарату РНБО Валентин Петров.
“Вже четвертий рік йде неоголошена війна. І ми не можемо собі забезпечити фінансування, особливо за гроші державного бюджету – а держбюджет витрачає щорічно до 1 млрд гривень на закупівлю російського програмного забезпечення, – на фінансування країни-агресора”, – сказав він.
Представник РНБО додав, що податки російських ІТ-компаній, які заробляють в Україні, йдуть потім на фінансування гібридної війни проти України.
“Гроші з нашого бюджету йдуть, а потім у вигляді податків повертаються у вигляді бомб і снарядів на наших солдат, які кожен день відстоюють нашу можливість спокійно сидіти в красивих офісних приміщеннях за круглими столами у мирному місті Києві”, – сказав він.
За його словами, саме це було однією з причин, крім інших, чому РНБО України прийняла рішення про обмежувальні заходи проти російських ІТ-компаній.
Петров підкреслив, що процедура запровадження санкцій відбувалася у суворій відповідності із законодавством України.

"Єврорепортер"

У Штутгарті розслідують роль глави Volkswagen Мюллера в "дизельгейті"

Прокуратура Штутгарта в середу підтвердила, що веде розслідування про можливу причетність головного виконавчого директора німецького автовиробника Volkswagen (VW) Маттіаса Мюллера до маніпулювання ринком на тлі дизельного скандалу.
Минулого тижня німецькі ЗМІ повідомили про розслідування з посиланнями на інформовані джерела. Мова йшла про діяльність М.Мюллера в якості члена ради директорів Porsche SE, яка є дочірньою компанією VW.
Аналогічне розслідування ведеться стосовно колишнього CEO VW Мартіна Вінтеркорна, голови наглядової ради автоконцерну Ханса-Дітера Пьоча і члена ради директорів Porsche SE Філіпа фон Хагена, йдеться в прес-релізі штутгартської прокуратури.
Заяву про порушення справи проти керівництва VW було подано Федеральним управлінням з нагляду за фінансовим сектором (BaFin). Влітку 2016 року відомство зверталося до прокуратури, заявляючи про те, що підозрює топ-менеджерів автоконцерну в маніпуляції інформацією щодо акцій Porsche SE, зазначає Deutsche Welle.
Всі три фігуранти підозрюються в тому, що вони “умисно з запізненням поінформували акціонерів про фінансові наслідки для Porsche SE скандалу навколо маніпулювання програмним забезпеченням на дизельних автомобілях Volkswagen AG “, наголошується в повідомленні прокуратури Штутгарта.
Прокуратура міста Брауншвейг також розслідує аналогічні маніпуляції. Під підозрою знаходяться Х.-Д.Пьоч, М.Вінтеркорн і Херберт Дісс, який відповідає в VW за розвиток брендів.

"Єврорепортер"