середа, 22 березня 2017 р.

Тепер Лавров скаже, що Росію змусили забрати Донбас

Якщо відкинути політичну складову блокади частини Донбасу, яка не підконтрольна Києву, стає зрозумілим, що Ріната Ахметова або практично одночасно припинили терпіти по обидва боки конфлікту, або він поспішно, однак, вельми грамотно, розігрує "страховий випадок" із "форсмажором", аби вийти із того статусу-кво, в який його загнали іще після аннексії Криму.
Так, за статистичними даними Російської залізниці (РЖД), у період з 1 по 20 березня 2017 року українсько-російський кордон у напрямку з неконтрольованої українським урядом території Донецької та Луганської областей до Росії перетнуло понад 3,4 тисячі напіввагонів з вугіллям.
Таким чином, на територію Росії було вивезено понад 230 тисяч тонн антрациту (понад 10 тис т/добу), що в перерахунку на офіційну внутрішньодержавну закупівельну ціну в Україні (1730 грн/т) еквівалентно приблизно 397 млн гривень.
З неконтрольованих територій вагони прямують до РФ через 2 залізничні станції – Гуково і Успенська, які з українського боку вважаються офіційно закритими ще з 2015 року.
До станції Гуково було відправлено понад 2,8 тисяч вагонів, до станції Успенська – понад 500 одиниць.
Середньодобове завантаження за перші 14 днів березня по обох станціях становило 152 вагони на добу, 15-20 березня – вже понад 210 вагонів.
Як відомо, саме 15 березня компанія ДТЕК донецького бізнесмена Ріната Ахметова заявила про захоплення бойовиками так званих "ДНР" та "ЛНР" всіх активів "ДТЕК Енерго" на непідконтрольній території Донецької та Луганської областей.
Таким чином, після того, як бойовики захопили вугільні активи ДТЕК, кількість вагонів збільшилася на 60 одиниць.
Найбільшим відправником, за статистичними даними, є російська компанія "РЖД Логістика" – вона відправила понад 2 тисячі вагонів. На другому і третьому місцях – "Южтранс" і "Федеральна грузова компанія" відповідно.
Низька експертів втім відзначає, що робота саме такої "схеми" стала можливою не в останню чергу через роль біглого харківського молодолігарха Сергія Курченка. Саме він, у співпраці із новим "куратором" від уряду Російської федерації Дмитром Козаком (із 2003 р. офіційно входить до складу правління "РЖД"), а також представниками "Л/ДНР" цілеспрямовано намагався схилити Р.Ахметова до передачі підприємств, що опинилися на непідконтрольній Києву території. Чи означає це, що Україна у такий спосіб неофіційна визнала існування самопроголошених республік Донбасу, відмовившись від спроб вжиття системних заходів з їх деокупації та реінтеграції? Мабуть, слід щонайменше визнати, що робота на даному напрямку, завдячуючи серед інших Андрію Садовому та його однопартійцям, де-факто заморожена. Якби не публічні потуги Ігоря Коломойського із "потішними" судами проти Росії з приводу "віджатих" кримських активів (зважаючи на фінансові гарантії переважної більшості його активів, виведених з націоналізованого "Привату" саме до російських банків), можна було б констатувати, що Україна і аннексію Криму теж визнала "без бою".
Такі от дивини спіткали Україну, що волає про допомогу до Євросоюзу та США, однак, якось дуже незрозуміло поводиться з Росією в контексті відстоювання своїх попраних прав та втрачених територій, не кажучи вже про мільйони людей, які опинилися "з іншого боку" реальності. Тепер лишилося дочекатися заяви міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова про те, що Київ, всупереч "Мінським домовленостям", буквально змусив Москву забрати Донбас, аби уникнути там гуманітарної катастрофи. І це на фоні інтенсивних обстрілів позицій українських військовиків та т.зв. "сірої зони" майже по всій лінії зіткнення, метою яких вочевидь є перехоплення ініціативи й саме в силовому протистоянні вийти на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. 

"Єврорепортер"

0 коментарі:

Дописати коментар