четвер, 3 листопада 2016 р.

«Золоті батони» Геннадія Кернеса - частина 2

У першій статті спецпроекту, як повідомляє "Виборча Україна", що був розпочатий харківським виданням "Комірець", журналісти описали наближене до мера Харкова Геннадія Кернеса коло осіб. Тепер, на їх переконання, настав час подивитись на їхню діяльність уважніше. На кожну сферу, кожен напрямок експлуатації міських ресурсів.
Першим з них, звичайно, є земля. Міські землі завжди були дорогим товаром, здатним створювати мільярдерів по світу навіть у наш постіндустріальний час. Тому не дивно, що одним із завдань Кернеса після приходу до влади, стало встановлення ефективного контролю за цим дорогим і обмеженим ресурсом.
25 сесія Харківської міської ради 5 скликання була, як завжди, доволі щедрою на «земельні» рішення. Але серед різноманітних надань і погоджень, з яких складалося рішення №266/08 від 10.08.2008 р., сховалися шість пунктів, які можна вважати початком нової сторінки земельних відносин у другому за розмірами місті України.
Пізніше схему, за якою того дня в приватних руках опиняться земельні ділянки загальною площею у 36 га, назвуть «кооперативною». Вона стане предметом журналістських розслідувань, передачу окремих ділянок (з роками їх стане дедалі більше) буде оскаржувати прокуратура (найчастіше безуспішно). Але зародиться вона саме тоді.
Свою назву ця схема, як легко здогадатися, отримала через спосіб, у який земельні ділянки (часто дуже великі – у десятки га і в дуже престижних місцях) будуть потрапляти до своїх перших приватних господарів. Потрапляти безкоштовно. Достатньо буде створити обслуговуючий кооператив з назвою, що складається зі слів «Житлово-будівельний кооператив» і бути «своєю людиною».  Після чого, міська влада підлаштує, в особливий спосіб, на вашу користь Житловий кодекс УРСР і виділить вам дорогоцінну міську землю за принципами повного альтруїзму. Надаючи можливість  робити з нею все, що заманеться.
До цього міська земля розподілялася серед потрібних людей двома основними способами: здача в оренду за вигідними ставками або передача у користування для обслуговування вже існуючих будівель (хоча б сараю). Але, очевидно, з точки зору окремих представників харківської еліти, навіть такі лояльні умови накладали на них непотрібні зобов’язання. І спершу нова схема дозволяла позбавитися від зобов’язань відносно вже відданих містом в оренду ділянок.
Всі першопрохідці – ОК «ЖБК «Вправний Господар», ОК «ЖБК «Еревія», ОК «ЖБК «Сонячне містечко», ОК «ЖБК «Наш Оберіг» – отримали землю за вже існуючими договорами оренди землі. А у компаній, які ними користувалися до цього, це право відібрали. Але не треба переживати за них, згадані компанії були зовсім не проти такого свавілля зі сторони міської влади. Чому? Вся справа у іменах і адресах.
«Вправний Господар» став щасливим власником двох ділянок між районом Олексіївка і селищем Мала Данилівка після двох підприємств – ПП «Союзбуддизайн Плюс» та ПП «Винав-Буд». Попередником «Еревії» на двох ділянках (6 і 3,6 га) у тих же місцях було ПП «Лайфдрім Констракшн». «Сонячному Містечку» ділянка на Помірках майже у 7 га дісталась після ПП «ТФ Гризайль». У чотирьох згаданих фірм різні засновники, майже різні юридичні адреси, два підприємства вже припинили існування, але є дещо що їх об’єднує – їхній керівник, мешканець Краматорська Велигоша Сергій Іванович. Лише «ЖБК Новий Оберіг» і ПП «Буд сервіс-2004», від якого цей кооператив отримав у спадок свою ділянку в 7,1 га зовсім в іншій частині міста, ніяк не пов’язані з паном Велигошею, але на те є свої причини.
До чого тут адреси? Для цього давайте подивимося на засновників і керівників трьох кооперативів. «Вправний Господар» був заснований Денисом Ігоровичом Аріхом, Дмитром Юрійовичом Певком і Босенко Оленою Семенівною (виконувала роль керівника), яку замінила Вікторія Дмитрівна Петрикіна. Дениса Аріха та Дмитра Певка можна зустріти і серед засновників «Еревії». Один Аріх є серед засновників «Сонячного Містечка» – Дмитро Володимирович, до якого приєдналися Мирослав Мирославович Балюк та Альберт Васильович Кононенко. Костянтин Валентинович Босенко, що зареєстрований за тією ж адресою, що Олена Босенко, був керівником останнього кооперативу у момент його заснування.
У «Вправного Господаря» і «Еревії» одна адреса реєстрації – вулиця Котлова, 216. За дивним збігом обставин саме за цією адресою були і є зареєстровані фірми «Союзбуддизайн Плюс» і «Лайфдрім Констракшн». І за ще одним дивним збігом обставин засновник «Винав-Буд» Олег Кочеров керував ліквідованою фірмою «Спаське», що перебувала за цією ж адресою. І знову спливає прізвище Аріх, бо саме на Котлова, 216 знаходиться серце бізнес-імперії Ігора Володимировича Аріха, батька Дениса Аріха і брата Дмитра Аріха, депутата міськради з 2010 року (спочатку від «Партії регіонів», а тепер від «Відродження»), відомого авто-дилера, бізнес якого працює навіть зараз у Криму. Саме він був родоначальником цієї чудової схеми, а всі згадані вище люди – це його родичі, співробітники, партнери (як наприклад Альберт Кононенко), підставні особи.
Розмах діяльності Ігора Аріха не може не вражати. З 2008 р. створені його людьми кооперативи, частина з яких вже ліквідована, а землі розпродані, отримали за підрахунками Харківського антикорупційного центру 201 га. Для харків’ян звичайно особливо пам’ятним був розподіл земель Лісопарку, до якого долучилися «ЖБК «Олімпійський Темп», ЖБК «Колонтроповс», ЖБК «Ялинка, ЖБК «Легація» і т.д., що разом отримали до 100 га лісу. Але чи цей розмах був би можливий, якби схема не була затверджена самим Геннадієм Кернесом? І справді, фактично з самого початку його люди заходять у якості співзасновників до Архівських кооперативів, починають створювати свої. Точніше, знаючи про роль цих людей в оточені Геннадія Адольфовича, можна зі впевненістю казати, що це він сам почав створювати кооперативи та виділяти землю собі. Навіщо обмежуватися лише контролем і даниною?
Вже у 2008 році земельну ділянку площею більше гектара поблизу Журавлівського гідропарку у борі отримує ОК «ЖБК «Легенда» – перший повністю Кернесівський кооператив. Його адреса, Пушкінська, 54 – одна з найбільш пов’язаних з бізнесом харківського мера. Його засновники: Олександр Коровкін, Сергій Голубєв і Ольга Кириллова знаходяться серед найдовіреніших представників умовної групи «НПК», які є його і його сина формальними партнерами в різних компаніях, включно з «Націоналем».
Бір Журавлівського гідропарку на Салтівці взагалі став ласим шматком для Кернеса. Через два роки, за декілька місяців до того як він змінить Добкіна у мерському кріслі, міська рада виділяє ОК «ЖБК «Бархани» майже 70 га земель у тому ж районі. Потребуючими землі засновником знову став Олександр Коровкін, а з ним Андрій Шаптала та Олександр Тімій. Адреса теж прямо пов’язана з бізнесом мера – вулиця Квітки-Основ’яненка, 7.
Люди Геннадія Кернера отримували землю навколо Журавлівського водосховища не тільки зі сторони славнозвісного району Салтівка. Так, у тому ж 2010 році, Харківська міська рада виділила більше 16 га землі двом кооперативам – «Шевченківський» та «Мілленіум» – по вулиці Шевченківській, за гіпермаркетом «Рим». У першому випадку засновниками були Андрій Шаптала, Людмила Биковцева та Віталій Печура. У другому – Олександр Коровкін, Олександр Тімій та Роман Биков. І якщо перший кооператив зберігає свою власність у 7 га до цих пір, то другому пощастило менше – у 2015 році прокуратурі майже вдалося повернути ділянки до комунальної власності (на заваді став Вищий господарський суд). Щоправда здивування як справа дійшла аж так далеко буде меншим, якщо взяти до уваги, що у 2015 році всі люди Кернера вийшли з числа членів кооперативу і їх замінили Артур Ганжерлі, Поліна Рудай та Євгенія Каркач.
Звичайно, відзначилися люди, що представляють інтереси Кернеса, і в одній з найскандальніших земельних справ Харкова останніх років – розподілі ділянок у Лісопарку. І мова не тільки про кооператив «Тріумф», на землях якого стоїть маєток Добкіних. ОК «ЖБК «Фортеця» у 2010 році отримало від міської влади 36,3 га землі у Помірках, самому серці Лісопарку. Адреса цього кооперативу (Котлова, 216) і присутність серед чинних засновників Сергія Велигоші могли б наштовхнути на думку, що землю отримав Ігор Аріх. Але достатньо подивитися на інші імена (Олександр Коровкін, Олександр Тімій, Ілля Співак) та на номер телефону, який збігається з номером компанії «НПК-Холдинг», щоб зрозуміти хто тут головний.
Загалом, за час дії «кооперативної схеми» об’єднання, членами яких були люди харківського мера, безкоштовно отримали у власність близько 280 га цінних земель. Частина (мізерна) була повернута міській громаді, частина – продана або передана іншим власникам, але все ж найласіші шматки залишаються в руках Кернеса. Звичайно ж, «кооперативна схема» була не єдиним джерелом отримання кернесівськими структурами землі. Вони продовжували використовувати і старі методи – розширення ділянок під приводом необхідності обслуговування споруд або оренди за заниженою ціною. Але все ж сам спосіб через створення «обслуговуючих кооперативів» став основним в останні 7 років.
На одній із найвідоміших картин, що коли-небудь була намальована радянським художником, можна побачити як пара молодих іде на глядача дощатим настилом серед багнюки і труб, а в них за спинами ростуть взнавано радянські на вигляд щойно зведені будівлі. Картина має назву «Весілля на завтрашній вулиці», намальована Юрієм Пименовим і відображає віру радянських 60-х у майбутнє, виражене у новобудовах.
Очевидно, образи цієї картини все ще гріють серце і керівників (вони ж власники) двох найбільших будівельних компаній Харкова, які також ведуть свою історію десь із тих часів: «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2». Особливо два моменти на картині – архітектура та масовість новобудов, яку ці компанії дбайливо зберігають до сьогоднішнього дня, і молодь. Щоправда природа любові до останньої трохи змінилася з радянських часів.
«Житлобуд-1» та «Житлобуд-2» полюбляють зазначати, що вони будують доступне житло в тому числі для молодих сімей. Але все ж головний зиск, який цим компаніям приносить молодь, трохи іншого ґатунку – земля. За правління Кернеса (чи то у якості секретаря міськради, чи то якості мера) обидва будівельні трести перетворилися на майже монополістів отримання землі під будівництво та є серед найголовніших бенефіціарів «кооперативної» схеми. Особливістю схем, що їх використовують будівельники, є широке залучення до створення «обслуговуючих кооперативів» мешканців гуртожитків. Якщо просто дивитися на перелік засновників і не знати, що за цим стоїть, то можна подумати, що у Харкові скоро не залишиться гуртожитків, а всі їхні мешканці будуть мати власне житло.
Головними отримувачами землі для «Житлобуду-1» виступають 5 кооперативів, на яких приходиться більше сотні гектарів міських земель: «СІТІ Житлобуд-1», «Перемога 2015», «Левада 2015», «Рост», «Житлобуд-1». Всі вони, крім останнього, зареєстровані за тією ж самою адресою, що і будівельна компанія, по вул. Алчевських, 43. І більша частина засновників кожного з них проживають в одному гуртожитку по вул. Циліноградській, 42 (район Олексіївка). Добре, що хоч у різних кімнатах. Треба відзначити, що власники «Житлобуду-1» не завжди так ховалися за спинами мешканців гуртожитків: до недавнього часу засновником «ЖБК «Житлобуд-1» був сам власник компанії Олександр Харченко.
Голова «Трест Житлобуд-1» Олександр Харченко (біля М. Добкіна) під час відвідин митрополитом Київським УПЦ (МП) Онуфрієм храму Жон-Мироносиць у центрі міста, збудованого його компанією
Люди, які допомагають «Житлобуду-2», у більшості своїй мешкають у гуртожитку в іншій частині міста, по вул. Богдана Хмельницького, 12. Саме там можна зустріти засновників кооперативу «Меридіан Плюс», а також двох компаній ТОВ «Служба житлово-експлуатаційних послуг» і ТОВ «Служба житлово-комунального господарства», яким міськрада щедро виділяє землю, а потім на ній ростуть будинки «Житлобуду-2».
Студентів полюбляє і новий фаворит міської влади на будівельному ринку – компанія «Воробйові гори». Вона теж позиціонує себе як забудовника, що спеціалізується на доступному житлі. До недавнього часу улюбленою схемою отримання землі було обслуговування існуючих будівель із подальшою зміною призначення ділянки. Але власники забудовника вочевидь вирішили, що настав час зі сторони молоді відплатити за «гостинки» не тільки грошима за них, але й допомогою в отриманні землі. Студенти і мешканці гуртожитку НЮУ ім. Ярослава Мудрого заснували «ЖБК «Магнат», що отримав майже 4 га земель поблизу вул. Клочківської і тепер «Воробйові гори» починають там будівництво ЖК «Золоті ключі».
Але не всіх забудовників цікавить молодь у будь-якій якості. А земля, що її бере собі сам Кернес надто дорога для того, щоб на ній будувати трохи модернізовані гуртожитки. Тут і сходяться інтереси мера та одного з найвідоміших забудовників міста, Анатолія Денисенка, власника «Авантажу» і ще деякої кількості будівельних фірм. Саме йому, а не комусь іншому Геннадій Адольфович довіряє будівництво на своїх елітних землях, що фактично перетворює житлові комплекси у їхній спільний бізнес. Одна з компаній Денисенка, ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна», цього року починає будувати на землях біля Журавлівського водосховища, що були передані у власність «Барханів», «Легенди», а також на ділянці на розі Сумської та Динамівської, що належить «ЖБК «Сапасан».


Не відмовляється Анатолій Денисенко і від можливості отримати земельні ділянки безкоштовно для себе. Наприклад, «ЖБК «Авантаж» (засновники: Інга Білоус, Олександр Лебідь, Олександр Сенякін), що складається з осіб, чиї імена можна зустріти серед менеджерів інших компаній афілійованих з «Авантажем» Денисенка, а телефон пов’язаний з офісом компанії на вул. Культури, 20-в у ЖК «Авантаж», отримало безкоштовно свої перші ділянки ще осінню 2008 року і з того часу розширило угіддя до 80 га. До того, ЖБК (що має доволі давню історію) отримувало землю за традиційною схемою оренди.
Бонусом контролю за міської землею для Кернеса є не тільки можливість отримувати великі доходи, але й обростати потрібними зв’язками та тримати на відстані протягнутої руки міську еліту. Кожен великий бізнес у місті має справу з землею і щоб її отримати власник має домовитися з міською владою. Багато депутатів, суддів або прокурорів хотіли б мати гарний будинок серед лісу прямо у межах міста.
Якщо повернутись до першого рішення міськради, яким була ініційована кооперативна схема, то ми згадаємо, що крім назв пов’язаних з Ігорем Аріхом там було ще один ОК «ЖБК «Наш Оберіг», що отримав 7 га землі. Серед переліку його засновників цікаві два імені дончан з київською пропискою – Олега Кравчуновського та Володимира Климця. Першого пов’язують зі славнозвісним Миколую Присяжнюком, а другий є юним сином екс-нардепа і горілчаного олігарха Павла Климця.
Це був перший, але далеко не останній приклад, коли представники еліт отримували таким чином землю від Геннадія Адольфовича. Так, наближені до нардепа багатьох скликань Анатолія Гіршфельда особи заснували «ЖБК «Миг» і отримали 9,8 га землі на пр. Академіка Курчатова. «ЖБК «Ермітаж», нині ліквідоване, що отримало 0,14 га на Клочківській має серед своїх засновників Олександра Сінчука, сина колишнього обласного прокурора Василя Сінчука. Представники суддівської династії Курило – Олександр та Тетяна – серед засновників ЖБК «КІМ», що безкоштовно отримало 1,6 га на вул. Заводу Комсомолець. Першого можна зустріти і серед засновників «ЖБК «ОРІС», якому була виділена ділянка 1,4 га у дуже престижному місці на пр. Леніна (тепер Науки), поблизу готелю «Мир». Інша суддівська династія, Кухар, отримала ділянку по вулиці Мінській через кооператив «Престиж».
Деякі представники харківської еліти мабуть ще тільки чекають на свою земельну частку за чудовою схемою. Наприклад, державному реєстру відомо про існування не так вже давно створеного «ЖБК «Троян». Ніхто не здивується побачити адресу Котлова, 216 і ім’я керівника – Ігор Аріх. Але цікавими є імена його партнерів: це Станіслав Косінов, депутат міськради від президентської політ сили, та його дружина Оксана Тацій, дочка члена виконкому, ректора НЮУ ім. Ярослава Мудрого Василя Тація.
Продовжуємо нашу серію оглядів електронних декларацій українських чиновників. Сьогодні ми розглянемо декларацію одного з найбільш відомих діячів нашого...
Правда Косінов – не єдиний представник «Солідарності», що має види на міську землю (хоч у його випадку поки не реалізовані, на відміну від області). Найбагатший представник президентської сили і місті Олександр Давтян вимушений задовольнятися більш застарілими схемами, видно складні стосунки з Геннадієм Кернером все ще даються у знаки. Правда завдяки цим схемам, структурам, що з ним пов’язані («Рекламне Агентство АТН» та ТОВ «Регіон капітал інвест»), вдалося отримати приміщення і пів гектара землі в улюбленій іграшці мера – Центральному парку культури і відпочинку.
А серед засновників славнозвісного «ЖБК «Ялинка», яке володіє десятками га земель у Лісопарку тепер можна зустріти Світлану Кривобок, доньку Володимира Кривобока. Останній, відомий як колишній прокурор Харківської, Полтавської та Сумської областей, тепер радить новій обласній владі як боротися з корупцією у складі Регіонального антикорупційного комітету.
Звичайно нерухомості під контролем Кернеса набагато більше (достатньо згадати такі відомі у місті будівлі, як офіс Партії Регіонів на вул. Скрипника, або Дім Сурукчі на Садовій, що належать структурам мера), і його землі не тільки у межах Харкова. Та докладним описом його нерухомого майна мають займатися не журналісти.
Але землі – не єдиний важливий ресурс Харкова. Не менш важливими є гроші громади. Особливо зараз, коли міські бюджети справді помітно збільшилися. Наступного четверга, 3 листопада, вийде третя стаття нашого спецпроекту, яка буде присвячена тому, хто ж їх отримує під пильним наглядом Геннадія Адольфовича Кернеса. Спойлер: це далеко не тільки бюджетники.

Євросуд взявся розслідувати тортури в російській буцегарні

Європейський суд з прав людини зробив офіційний запит у Росії на медичні документи ув’язненого, а також зажадав провести лікарське обстеження, незалежне від Федеральної служби виконання покарань (ФСВП). Про це повідомляє агентство "Інтерфакс".
За інформацією видання, з Європейського суду із прав людини (ЄСПЛ) отримана відповідь на запит про термінові заходи для Ільдара Дадіна і, окрім того, за власною ініціативою ЄСПЛ присвоїв скарзі Дадіна пріоритетний статус.
«Суд вимагає, щоб Росія до 18 листопада надала йому медичні документи, а також провела обстеження Дадіна, причому зробити це повинні незалежні від ФСВП лікарі. Також доступ до активіста в колонії повинні надати юристу «Громадського вироку» Миколі Зборошенку.
Ільдар Дадін став першим й поки єдиним засудженим за порушення закону про мітинги. У 2015 році Басманний суд Москви призначив йому покарання у вигляді трьох років колонії загального режиму. Пізніше Мосміськсуд скоротив цей термін до двох із половиною років.
1 листопада дружина Дадіна Анастасія Зотова розповіла на своїй сторінці у Facebook про те, що в колонії її чоловік піддається побиттю і тортурам.
Проте у ФСВП заявили, що під час огляду слідів насильства на тілі Дадіна не знайшли.
Напередодні прес-секретар президента Дмитро Пєсков повідомив, що про ситуацію повідомлять голову держави.

"Єврорепортер"

Чому деякі європейці в захваті від Путіна

Доктор історичних наук Олександр Ситін розповів, чому багато хто на Заході не звертає увагу на дії Кремля на сході України й у Криму, адже, на його переконання, політичні сили Європи насамперед привертає антиглобалізм і антиамериканізм РФ.
«Я думаю, що на сьогодні Росія і фігура її президента є прапором антиглобалізму і антиамериканізму. І всі ті, хто з певних міркувань – причини можуть бути найрізноманітніші – виступають проти глобалізації, проти цього тренду розвитку, так чи інакше озираються на Росію. Росія сама взяла на себе цю роль, вона досить довго її домагалася, досить довго проголошувала цю свою функцію боротьби з американським засиллям, із глобалізмом, із тим, що Америка нібито диктує комусь якісь правила тощо», – заявив експерт.
Окрім того, постать володаря Кремля Володимира Путіна об’єднала багатьох європейських ультраправих і авторитарних псевдолівих, які стоять на антиглобалістських позиціях.
Більш того, у Кремлі всіляко підігрують подібним настроям, епатуючи з всесвітньо відомими персонами. Так, президент Росії Володимир Путін днями дав американському акторові Стівену Сігалу російське громадянство, про що свідчить відповідний указ, опублікований 3 листопада на сайті Кремля.
«Прийняти в громадянство Російської Федерації Стівена Сігала Фредеріка, який народився 10 квітня 1952 року в Сполучених Штатах Америки», - сказано в тексті указу.
Нагадаємо, раніше російське громадянство отримали відомий французький актор Жерар Депардьє, а також американський боксер Рой Джонс-молодший.

"Єврорепортер"

вівторок, 1 листопада 2016 р.

«Золоті батони» Геннадія Кернеса - частина 1

Харківське видання "Комірець" доєдналося до всеукраїнського дослідження майнових декларацій урядовців та депутатів. На днях журналісти розглянули декларацію одного з найбільш відомих діячів нашого політикуму, харківського міського голови Геннадія Кернеса.
"Ми й не сподівалися побачити у ній всі активи, які з ним пов’язують, про це ми писали в нашому спецпроекті «Імперія Кернеса». Однак низка цікавинок там усе ж міститься", - наголосили дослідники.
Геннадій Адольфович вирішив особливо не декларувати статки членів своєї родини. Його троє дітей взагалі відсутні, а Оксана Гайсинська згадується лише у зв’язку із отриманням коштів за продаж рухомого та нерухомого майна (але про це трохи нижче).
Із нерухомістю у очільника Харкова відверто погано. Всією нерухомістю він користується на правах оренди (власну квартиру продав). Це включає номер у готелі «Національ», своєрідному серці його імперії та будинок площею 7 (!) метрів квадратних, який він орендує у такого собі пана Ярмака. Якщо це не помилка, допущена при заповненні декларації, то ми можемо лише здогадуватися, що натхнення на побудову будиночку останній отримав з безсмертного твору Джанні Родарі.
Геннадій Адольфович задекларував непогану колекцію з 11 годинників. Щоправда, вартість їх «невідома», однак пошук по магазинам дозволяє зрозуміти масштаб цін. Наприклад, задекларований першим годинник Patek Philippe Skeleton 5180/1G-010 коштує 97 700 доларів США, F.P.Journe Tourbillon Souverain з трьома хронометрами – щонайменше 130 тис. доларів. До речі, слід відзначити любов харківського міського голови до рідного міста – один з його годинників прикрашений логотипом герба міста.
Також, харківський мер є гордим власником 1 872 529 акцій ПАТ «Реал-Банк» загальною номінальною вартістю 187 253 гривень (іншими словами, кожна акція коштує десь 10 копійок) та 10 акцій «Харківобленерго» номінальною вартістю 3 гривні. До речі, якраз у цьому випадку жодної «зради» немає. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію випуску акцій «Харківобленерго», номінальна вартість акцій компанії складає 25 копійок (вочевидь, сума була заокруглена у бік зростання, і мер насправді навіть трохи бідніший, вартість акцій складає лише 2,5 гривні).
Власного транспорту у Кернеса немає (свій автомобіль він теж продав). Із цього виникає логічне запитання: як мер пересувається містом не маючи транспорту, а тим більше в його положенні? Мабуть користується чужим чи просить друзів. Відсутні і жодні згадки про корпоративні права (але, як ми вже казали, це й не дивно, з огляду на особливості організації бізнес-інтересів мера).
Геннадій Адольфович не живе на одну зарплатню, і в цьому чесно зізнається. Так, він отримав 11 097 688 гривень дивідендів від компанії з управління активами «Фінекс-капітал» (якщо ви читали першу частину нашого спецпроекту про імперію Кернеса, то згадаєте цей префікс, який часто застосовується наближеними до харківського мера Ладою Крімерман та Ігорем Когутом для назви своїх компаній). Власне, це найцікавіша частина декларації. Не зовсім зрозуміло, які саме активи мера перебувають в управлінні «Фінекс-капітал» (принаймні, з тексту декларації), а номінальна вартість акцій, що офіційно належить міському голові, навряд чи дає можливість отримати настільки щедрі дивіденди. Тим більше, що «Реал-Банк», на який припадає більшість акцій Кернеса, знаходиться в процесі ліквідації. А ще протягом звітного періоду мер Харкова продав квартиру, автомобіль та цінні папери… своїй дружині Оксані Гайсинській.
Окрім того, у Кернеса багато рахунків в банках. Точніше, у банку. Пан Кернес – вірний клієнт Приватбанку, всі 7 його рахунків відкриті саме в цій фінансовій установі. Є навіть рахунок, на якому лежить 1 гривня. Але, вочевидь, усе ж харківський очільник банківській системі не надто довіряє, адже більша частина заощаджень (а це більше 42 мільйони 314 тисяч 300 гирвень) зберігається у готівці.

"Єврорепортер"

неділя, 30 жовтня 2016 р.

ФАКТ: Православна журналістика на службі антиукраїнських пропагандистів

Суспільство майже рік тому дізналося про існування "православних журналістів", які навіть Москва об'єднала в Україні у спілку. Десь вони там копошаться, потихеньку інформаційно гадять на своїх сайтиках та в газетках типу "бойових листків" за російське канонічне православ'я.
Одним словом робота у них "кипить" за зразками російських інформаційних військ. А що московським прислужникам та "простим заробітчанам"? Головне щоб гроші платили, чого не робиться в українських "інформвійськах" зібраних з анонімних добровольців, які успішно розсосалися кадрово в перші ж два-три місяця від початку діяльності. Але згаданого збудження суспільства московським попам здалося замало.
Мало їм об'яв з вербовки "добровольців" для ідеологічних диверсій в мережі Інтернет.
В Кіровоградщині московські попи вирішили застосувати чергове ноу-хау, і здійснити формальне проникнення у ряди НСЖУ. Навіщо московським попам таке членство в цій журналістській спільноті, якщо не для можливоїшкоди українській журналістиці та не для підривної роботи безпосередньо серед і без того часом не дуже професійних журналістських душ. На проникнення в журналістську спільноту НСЖУ на Кіровоградщині нещодавно пішов не якийсь пішак з числа московських "канонічних православних", а сам архієпископ Олександрійський та Світловодський так званої УПЦ, що насправді є РПЦ в Україні, і славиться благословеннями бойовиків ДНР-ЛНР.
Той хто нині зветься Боголєпом, не виключено, що колись від народження був українцем, бо в миру має прізвище Гончаренка. На стезю "московської православної віри" офіційно став в 2002 році, маючи вже вищу економічну освіту та працюючи головним податковим інспектором ДПА. Саме того року почав навчатися заочно у Полтавській духовній семінарії, та почав з 2004 року отримувати починаючи з дячка різні ранги, посади та постриги УПЦ МП.
Далі Валерій Гончаренко ставав і благочинним, і настоятелем храмів поки не отримав посаду архірея на половині територій області у грудні 2012 року. Але маючи таке просування по церковним щаблям, паралельно якось здобув ще одну вищу світську освіту практичного психолога у 2010 році, так необхідну для ідеологічної підривної роботи в Україні. От с таким "журналістом" мають справу в Кіровоградщині, ті хто отримав його заяву про вступ в члени НСЖУ.
Що він написав корисного для України, на жаль, має уявлення лише обмежене коло його читачів у вище згаданих "московських православних газетках та інших друкованих ЗМІ області, які друкували тйого роботи за вказівками регіоналівської донецької влади, що підтримувала цю конфесію Нині, в часи гібридної війни, як і ведеться, прихований ворог влізши у овечу шкуру поводить себе зухвало і нетрадиційно. Така підозра, іноді не безпідставно і падає на духівників з РПЦ в Україні. Але в олександрійській районній організації НСЖУ на заяву про вступ не повелися і відповіли відмовою журналістові у рясі. А що буде далі?
А що буде з читанням подібної заяви в інших районах єпархії, куди вона зможе потрапити, чи навіть в самому обласному центрі Кропивницькому? Тривожить це тому, що там у правліннях журналістських організацій ще не перевилися прихильники "руского міра" та всілякі "єлисаветргадці", які радо почнуть грати у демократію та візьмуться за агітацію на боці представника московської церкви. Тож бачимо, що можливий ворог стоїть не лише на порозі НСЖУ, але і зухвало ломиться у її двері. І це любо чи "лєпо" Москві, але Господь здається вже дав однозначну відповідь на рівні місцевих олександрійських журналістів. Але це історія, як і передбачалося отримала продовження.
"Справа розглядалася" на обласному рівні в Кропивницькому. І вже на обласному рівні було підтверджено рішення олександрійської районної організації НСЖУ. А що далі? Здається, що можна застосувати вираз про перший млинець комом, московські "священнослужителі" не заспокояться. Ймовірно слід чекати наступних кроків по вступу в НСЖУ і від інших "православних просвітників русского міра".
Папір же стерпить любі заяви... Хлопці з РПЦ люди мають освіту, творчі і плодовиті, бо пишуть і пишуть, при єпархіях мають власні прес-центри, сайти та газетки, і на цих "успіхах" стояти не мають бажання. То ж ймовірно, що продовження може мати місце.

Василь Чорний, "Єврорепортер"