четвер, 19 березня 2015 р.

Україну чекає весна реформ — Дмитро Шимків

«Україна серйозно налаштована на проведення реформ, і протягом наступних трьох місяців необхідно продемонструвати дуже чіткі кроки з їх реалізації», — заявив за підсумками засідання Національної ради реформ Заступник Глави Адміністрації Президента, секретар Нацради реформ Дмитро Шимків.
Нацрада реформ приділила значну увагу законодавчому забезпеченню реформ. Голова Верховної Ради Володимир Гройсман представив проект Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, який вирішено направити у фракції Верховної Ради для обговорення та затвердження. «Цей план дозволить систематизувати законотворчу роботу та підвищити якість рішень, які приймаються. Цей план може лягти в основу дій міністерств з підготовки законодавчих ініціатив», – сказав Дмитро Шимків.
Було наголошено на важливості прийняття в цілому законопроекту № 2085 щодо посилення відповідальності власників банків. До 19 березня КМУ планує передати на розгляд Парламенту законопроект «Про державну службу», який отримав підтримку міжнародних експертів. До 11 березня мають бути створені робочі групи щодо конституційної реформи, реформи виборчого законодавства та державних закупівель, на яких наголошує європейська спільнота. «Ці реформи є одними з ключових в процесі імплементації Угоди про асоціацію з ЄС», — зазначив Дмитро Шимків.
Нацрада підтримала пропозицію щодо співпраці з міжнародними експертами, які запропонували консультативну допомогу щодо напрацювання плану дій та реформування в таких сферах, як лібералізація внутрішніх цін на енергоресурси, реформа субсидії, енергоефективність, інтеграція до європейських газових мереж, вітчизняний видобуток газу, реструктуризація НАК «Нафтогаз України».
Прем’єр-міністр попросив Президента звернутись до національного регулятора щодо спрощення правил підключення до електричних мереж. Зокрема, ця процедура суттєво впливає на позиціонування України в рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку.
Окремо обговорювалось питання роботи Антимонопольного комітету. «Проведення реформи антимонопольного законодавства до кінця першого півріччя 2015 року є вимогою МВФ», – зазначив Дмитро Шимків.
Дмитро Шимків також повідомив, що Президент подав до Верховної Ради законопроект №2299 про звернення та петиції, що передбачає можливість звернень громадян до державних органів влади за допомогою електронної ошти і створення петицій на президентському сайті. «Ми вже розпочали технічну роботу над реалізацією можливості петицій на сайті Президента України», – сказав Д.Шимків.
Заступник Глави АПУ зазначив, що цей законопроект відповідає рекомендаціям європейської спільноти, він розроблявся за участі експертів і громадянського суспільства, за підтримки ООН та МЗС Данії.
Крім того, наступним кроком буде реформування електронного цифрового підпису та довірчих послуг. «Це дозволить наблизити українське законодавство до європейського регламенту», – підкреслив Д.Шимків.
Передбачається також відкриття реєстрів, створення електронної взаємодії між інформаційними ресурсами тощо.
Президент також поставив завдання пришвидшити запровадження електронних закупівель. Дмитро Шимків нагадав, що 12 лютого розпочалось пілотне використання системи електронних державних закупівель PROZORRO. Сьогодні її використовують Державне управління справами, міністерства юстиції, оборони, економіки, НАЕК «Енергоатом». Вже сьогодні використання цієї системи дозволяє цим відомствам економити від 10 до 25 відсотків державних коштів на допорогових закупівлях.
Заступник Глави АПУ повідомив, що Президент і Прем’єр поставили завдання протягом місяця перейти до допорогових закупівель у кожному міністерстві або відомстві. Паралельно мають бути підготовлені законопроекти, які дозволять розпочати використання цієї системи для інших видів закупівель.
Також Нацрада реформ розглянула презентацію Плану імплементації Національного антикорупційного бюро. За цим питанням доповідав депутат Парламенту Грузії, член грузинської експертної групи Innovations Development Foundation Гіоргі Вашадзе. План передбачає покрокові дії з моменту призначення голови Національного антикорупційного бюро. Це дозволить прискорити початок роботи цієї надважливої для реформ структури. Дмитро Шимків переказав слова Глави держави про те, що в Україні ще не було прецеденту подібних проектних підходів, та передав прохання Президента делегувати представників фракцій і груп Парламенту для ознайомлення з результатами роботи групи, щоб створити нормативну та публічну підтримку діяльності Національного антикорупційного бюро.
Президент поставив завдання до квітня прийняти закон про Державне бюро розслідувань, а також попросив про підтримку депутатів Верховної Ради у цьому процесі.
Наступне засідання Нацради реформ буде присвячено розгляду питання енергетичної незалежності та реформи НАК «Нафтогаз України».
Зпоміж тим, Президент України вже підписав Закон № 180-VIII «Про внесення змін до статті 1861 Земельного кодексу України» щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою".
Закон спрощує процедуру реалізації прав громадян на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Крім того, закон унеможливлює затягування процесу погодження проектів землеустрою.
На сьогоднішній день існує проблема, коли працівники відповідних органів влади затягують погодження проектів землеустрою, вимагають усунення то одних недоліків, то інших, не надаючи повного переліку, який необхідно виправити. Усунення таких недоліків триває роками, громадяни витрачають великі кошти на переоформлення документів та не можуть реалізувати свої права, гарантовані Конституцією. Закон встановлює чіткі вимоги до відповідних органів влади надавати вичерпний перелік зауважень з метою їх подальшого усунення особами, що подали документи, для погодження проектів землеустрою.

"Єврорепортер"

Министр юстиции Нидерландов подал в отставку из-за наркоскандала

Министр безопасности и юстиции Нидерландов Иво Опстелтен подал в отставку из-за скандала вокруг сомнительной сделки между прокуратурой и известным наркодилером, совершенной 14 лет назад. Об этом политик заявил вечером 9 марта, сообщило агентство AFP.
Опстелтен признал, что ранее он предоставлял парламенту неправдивую информацию об этом деле. Одновременно в отставку ушел и статс-секретарь по безопасности и юстиции Нидерландов Фред Тевен, который тоже имел отношение к скандальной сделки в 2001 г., ведь тогда он занимал должность прокурора Амстердама.
Тевен договорился с наркодилером о переводе на счета в Люксембурге денег, которые ранее конфисковали во время расследования дела о наркоторговле. Речь шла о сумме объемом 4,7 млн гульденов (2,4 млн евро). В ответ наркодилер должен был уплатить штраф. Согласно сообщениям СМИ, эта сделка была осуществлена без ведома министерства финансов, поэтому фактически была отмыванием денег.
Напомним, власти Турции в результате коррупционного скандала уволили 350 полицейских.

"Єврорепортер"

Удугов розповів про аспекти російської агресії проти України

"Кавказ-Центр" попросив Мовладі Удугова прокоментувати політичні та ідеологічні аспекти триваючої агресії Росії проти України, європейський чинник у російсько-українському протистоянні, перспективи припинення війни і початку мирних переговорів.
***
- Російсько-українська війна і все що говориться і відбувається навколо неї, багато в чому нагадує першу російсько-чеченську війну. Є, звичайно, відмінності. Але слухаючи всі ці міркування, оцінки, завдання і вимоги, які озвучують політики, виникає відчуття, що повернувся 1994-95г. Чого тільки варта поширена думка, що «немає військового вирішення конфлікту, можливе лише політичне рішення» і т.п. Куди дивиться «світова спільнота»? Виведення військ! Ну і звичайно, головне завдання у всіх, від першої особи країни до двірника - «терміново відновити мир».
Ось, наприклад, цитата: «... Порошенко підкреслив, що миру в Україні хочуть всі громадяни, тому він буде боротися за мир. «Народ України повністю« за », політикани - хочуть пограти у війну. Але я хочу сказати, що не дам це зробити. Ми повинні разом боротися за мир », - резюмував глава держави».
Цікаво, яким чином він збирається «не дати це зробити»? Наскільки реальна така задача?
- Це політична фразеологія «слуги народу», не більше. Прагненням «зупинити кровопролиття» попри те, що агресор його зупиняти не збирається, страждають не тільки українські керівники. Але завжди є і ті, хто задає цілком резонне запитання: «А чому б не поставити завдання легше - зупинити проливний дощ, наприклад, або змінити напрям вітру?». Це свого часу спіткало чеченське командування.
Всі подібні судження, на мій погляд, результат невірної оцінки війни, як явища. Життя показує, що в питаннях війни більшість воліє помилки і вперто не хоче від них позбавлятися всупереч історичному досвіду і здоровому глузду.
Це втеча від реальності або свідома сліпота призводить до безглуздого топтання на місці, до бездарному витраті часу, до тупикам і прорахунків.
Війну неможливо зупинити ніякими резолюціями, самітами, мирними переговорами. Її не можна уникнути, від неї не можна ухилитися. Якщо початок ще можна відчути, то її кінець неможливо передбачити.
Той, хто засвоює це і приймає війну, як неминучу даність, як доконаний факт, вже виграє хоча б у тому, що ні розтрачує себе на безглузді дії.
Але з позиції звичних уявлень, війна начебто починається з волі політиків, політичних груп, кланів, змов та ін. Адже в даному випадку призвідник війни Путін! І природно більшість вважає, що той, хто почав війну, той повинен і згорнути її.
Так, і всі намагаються протверезити його санкціями, дипломатією, закликами до розсудливості, лякають наслідками і т. Д. Але при всьому своєму бажанні ні Путін, ні його подільники, ні горезвісне «світова спільнота» не зможуть зупинити війну. Вона (війна) живе своїми законами, своєю програмою і одного разу почавшись, пожинає смерть і руйнування стільки, скільки зумовлено Творцем.
На відміну від кабінетних експертів прості люди, що пройшли через війну, добре це усвідомлюють.
Так, якби війна протікала по людським хотінням, американці не загрузли б в Афганістані на 13 років.
Якщо пам'ятаєш, то вторгалися вони до Афганістану, демонструючи гордість і зарозумілість. А тепер на будь-яку картинку накладають вигадку, що йдуть секретні переговори з талібами. А таліби спростовують цю брехню і на різні політичні пропозиції відповідають - ви прийшли воювати, так воюйте!
Це афганське фіаско одна з головних причин того, що американці тепер сахаються від будь-якого натяку на пряме військове протистояння, з ким би то не було, воліючи дистанційну проксі-війну чужими руками з використанням авіації та диверсійно-терористичних акцій. І справа не тільки в тому, що слабкий Обама і ослабла Америка. Згадаймо, яким політично виснаженим і морально приниженим вийшов Радянський Союз з афганського капкана. Після цього прийшла перебудова, потім розвал радянської імперії і всього соціалістичного табору.
До речі, Путін обрав вдалий час для своєї авантюри. Почекав, поки Америка не збавила свій пуп в Афганістані, Іраку та антиамериканські настрої в світі не досягли піку.
У чому ще відмінність між першої російсько-чеченської і сьогоднішньої війною в Україні, крім того, що чеченське командування правильно оцінювали війну?
Одна з відмінностей в тому, що чеченці не вели «обережну війну» - при найменшій можливості наносили ворогові болючий удар, в тому числі, здійснюючи зухвалі рейди вглиб його території.
Ми бачимо тактику українських військових - вони не тільки не пригнічують артилерійські точки, провідні вогонь з російської території, але навіть не збивають ворожі вертольоти, які заглиблюються в повітряний простір України. «Не піддаються на провокації».
Повертаючись до загальних питань. Військові експерти справедливо вказують, що на війні, при всій її гіркої реальності, форсуються і позитивні процеси. З'являється можливість консолідувати націю, зміцнити військово-промисловий потенціал, створити боєздатну армію, зрештою, придбати якусь значимість на світовій арені. Те, чого не можна досягти роками, а то й десятиліттями, знаходить відчутні контури протягом короткого часу. Тому для України було б дуже дивним і недалекоглядним не використовувати військову ситуацію для нарощування своїх сил.
Але щоб це втілилося в життя, потрібно, як мінімум, мати тверезий погляд на реальність і тверду політичну волю.
Як здається, погляд на дійсність багатьох українців починає поступово тверезішати. Від наївного «весь світ за нас» до гіркого «світу немає до нас діла». І начебто зрозуміли, що ЄС - це колективний гоголівський Хлєстаков - не той, за яку себе видає?
Причому вражає, скільки б разів не виявлявся очевидний факт, що ЄС не той, за кого себе видає, це не стає уроком для людей, залучених в чергову політичну кризу. У них настає виборче розлад пам'яті.
Європа ж, будучи економічним гігантом, але політичної пустушкою, робить вигляд, що вона може вирішувати глобальні питання, надавати підтримку, впливати на питання війни і миру. ОБСЄ поспішає відкривати свою контору в будь-якому гарячому регіоні світу.
Люди йдуть до них зі скаргами на жорстокість, свавілля, думаючи, що є такий «серйозний європейський дядько», який приструнить місцевого тирана або зовнішнього агресора.
Щоб прикрити свою нікчемність охоронці «прав людини» озвучують деякі кричущі факти злочинів на загальноєвропейській говорильні. І все.
Треба відзначити ще, що іноді їм вдається розіграти «караючу руку» міжнародного права на якому-небудь Мілошевича.
Неважко розігрувати «невідворотність покарання» на злочинному лідері, країна якого не більше 4-х Люксембург з невеликим населенням. У цьому паскудно лицемірстві - вся Європа. А з Путіним влаштовують всілякі дипломатичні ритуали. Меркель з ним обіймається, Камерон надуває щоки, Обама засуджує. А адже Мілошевич в порівнянні з Путіним - дрібний хуліган перед серійним вбивцею.
Все це узгоджується з т.зв. «Реал політик», якого дотримується Захід. На рідкість цинічне керівництво. У ньому не забороняється смажити яєчню на пожежі у сусіда.
Знову про війну. Треба відзначити, що серед українських журналістів, громадських діячів побутує справедлива думка, що пора війну називати війною і відмовитися від терміну АТО. Були якісь пояснення з боку керівництва України, чому АТО вигідно та ін.
Термінологічна завіса типу «АТО», «гібридна війна» ця частина «обережної війни» або іншими словами, втеча від війни. Здавалося б, що тут особливого? Ну, подумаєш, політкоректна абревіатура, все одно ж всі знають, що йде справжня війна, назви її хоч блискавицею. Однак це не так.
Вимовлене слово, особливо коли воно виходить від влади, в таких ситуаціях, незбагненним чином впливає на сприйняття і мислення, формує в масовій свідомості образ і програму дії.
Це слово можна плутати з тим величезним потоком слів примітивної пропаганди, яка теж, так чи інакше, впливає на людей. Пропаганду можна нейтралізувати контрпропагандою. А на ключове програмне слово, що виходить від влади, не впливає ні критика, ні пропаганда, ні здорові міркування.
Причому, ще один важливий момент - не має значення авторитетна ця влада чи ні. Досить того, що слово походить влади.
Тому, якщо влада стверджує, що йде АТО, то вся 43 мільйонна країна поводиться відповідно, свідомо чи несвідомо. При АТО можна побачити масу ненормальних ситуацій.
Йде загарбницька війна з боку агресивного сусіда, але говорять про необхідність проявляти дипломатичну майстерність, гнучкість, здатність йти на компроміс. Всі з євро цитатника.
Йде війна, але кажуть «... будь-яку ціну треба нормалізувати торгово-економічні, енергетичні відносини з РФ..., зима на носі...».
Йде війна, але не зворушена жодна ворожа фірма в Україні. А газова труба взагалі записана в пантеон святинь - вона недоторканна.
Розуму не зрозуміло - Україна продовжує поставки в Росію військової продукції, яка потім використовується для вбивства українців і захоплення їх країни.
Але найцікавіше - йде війна, але у працівників міністерства оборони України робочий день закінчується о 3 годині дня. Навіть не смішно. Це вже сюжет «палати №6».
Ти сказав, що війну не зупиняють мирні переговори. Але один з головних гасел керівництва України «відновити мир за всяку ціну» на сході. Відразу після перемоги на виборах з'явився «Мирний план Порошенка». З самого початку цього плану співали хвалебні оди. Його схвалили і в ООН, і в ОБСЄ і в Раді Європи ...
Ну так, звичайно ... Можна було ще додаткове «одобрямс» отримати від конгресу США і від «ізраїльського» кнесету. Ось тільки Путін не погодився.
Цей план не мав сенсу з багатьох причин. По-перше, сама акція була демонстрацією слабкості і віддавала інерцією передвиборчого популізму. По-друге, захоплення Криму, концентрація російських військ на кордоні, захоплення влади в Донецьку та Луганську руками збройних люмпенів і російського спецназу, показувало, що маховик війни запущений, і папірець з мирною писаниною його не зупинить.
В третє, ставка Путіна і його подільників була зроблена на голий російський шовінізм, і один з сильних чинників його підігріваючий це антизахідна, анти європейська риторика. Тому ігнорування «мирного плану», підтриманого Заходом, тільки додало окуляри Путіну.
І якщо керівництво України серйозно думає, що світ відновлюється «мирними переговорами», то залишається пошкодувати український народ. Тим більше, коли ці переговори ведуться з росіянами.
Ніколи не можна йти на переговори, тим більше на політичні компроміси, коли тебе все, і співчуваючі і противник - відносять до слабкій стороні. І особливо, коли ти сам себе позиціюєш як слабку сторону. Тобі нав'яжуть свою волю, обов'язково нагнуть до межі, і всі будуть запевняти, що це поки найвигідніша позиція. Мовляв, потім з часом, як-небудь випростався. Якраз те, що рекомендують Україні європейські діячі та лузери з російського ліберального табору.
Не пам'ятаю вже, хто сказав: «Політика - це, коли слабкий волає до справедливості, а сильний диктує свою волю».
Щоб йти на переговори треба бути сильним. А сила полягає не стільки в кількість багнетів і бронетехніки, скільки у твердій переконаності у своїй правоті і незламної волі.
І, звичайно ж, ворог ніколи не буде з тобою вважатися, якщо він ломиться в твій дім із зброєю, а ти хочеш догодити його світом замість того, щоб випустити ворогові кишки. Тим більше, коли цей ворог російський агресор.
Але якщо не переговори, то хоча б якісь контакти повинні бути між протиборчими сторонами?
Так, повинні бути якісь контактні групи, вирішальні рутинні питання війни - коридори для біженців, обмін полоненими, тимчасове припинення вогню для захоронення трупів і т.п. Але не можна втягуватися в переговори, коли противник відчуває за собою перевагу в силі. Ще раз підкреслюю, особливо це стосується війни з росіянами.
Росіяни самі будуть просити про переговори, але для цього їх треба загнати в плачевний стан. Як це було в серпні 1996 року, під час операції «Джихад», коли 850 чеченських моджахедів зайшли в Грозний і паралізували п'ятнадцятитисячним військо окупантів. Ще кілька сот муджахидов контролювали дороги і місця дислокації окупаційних військ по всій території Чечні.
Ось тоді, щоб врятувати повністю деморалізовану російську армію, Москва доручила генералу Лебедю - терміново зв'язатися з чеченським командуванням і почати мирні переговори. І генерал Лебідь, вночі на машині, прорвався до Чечні з Дагестану, щоб зустрітися з генералом Масхадовим. При цьому він на швидкості проскакував російські блокпости, ризикуючи бути розстріляним своїми ж. До такої міри потрібні були переговори.
Взагалі-то, я згадую все це, і знаходжу, що в тій першої російсько-чеченську війну і в цій російсько-українській війні відмінностей більше ніж ми перерахували. У ЗМІ піднімають паніку, коли 30-40 одиниць бронетехніки перетинають кордон України. А адже в січні 1995 року в Грозний увійшло 1,5 тис. Одиниць російської бронетехніки і місто стало цвинтарем для цієї техніки. І воював простий сільський народ.
Як це не банально, тут головне сила духу. Свої неймовірні втрати при штурмі Грозного російські генерали пояснили тим, що «молодим російським Салаги» протистояли «досвідчені дудаевского бойовики». Така локшина зручно лягала на вуха російського обивателя. Ніхто б не повірив, що більшість цих «досвідчених дудаевцев» вперше тримали в руках автомат.
Мережа заповнена українською темою. Люди задають питання фахівцям в галузі політології, економіки, по зв'язках з громадськістю. Більшості з цих фахівців трохи більше 30 років, але відповідають вони впевнено - знають не тільки плани Путіна, але і скільки йому залишилося жити, коли розвалитися Росія, просять зрозуміти і пробачити Європу, так як у них своїх проблем сила-силенна, а тут ще Україна на їх голову звалилася. Ні в кого практично не викликає сумнів у необхідності євро інтеграції.
Більше того, навіть у тих, хто дотримується жорсткої лінії, закликає мобілізувати країну на тотальне військовий опір агресору і закликає сподіватися тільки на свої сили, навіть у них кінцеву стадію міркувань вінчає горезвісна «євро інтеграція».
Розчарування в Заході має місце. Але ж орієнтація на Європу, була прийнята «Майданом» і як само собою зрозуміле прийнято керівництвом країни. І президент України поводиться відповідно, здійснює поїздки то в Брюссель, то в Вашингтон, то в Англію на засідання НАТО. Але реальної допомоги немає. Скрізь зустрічає важливий прийом і ввічливу відмову. І в ці безглузді політичні посиденьки можна грати «до другого пришестя Христа».
Ось зараз тільки озвучили домовленість про постачання якихось озброєнь України, однак навіть у цьому мінімумі ніякої конкретики немає.
Після розпаду соцтабору жодна з цих країн, окрім Білорусі не зайняла самостійну позицію на міжнародній арені. Українцям на всі лади вселяють, що Київ не може жити і мислити самостійно, ігноруючи обидві сторони (США і Росію). Він може лише вибирати, до якої з них приєднатися і посильно вносити в хід подій свої невеликі поправки.
Так, була у Києва, щось на зразок політичної доктрини. Докладно не знаю, але там відзначалася позаблоковість України. Політична доктрина стає затребуваною тільки в таких гострих кризових ситуаціях, яку мають сьогодні. І якщо щось в базисної програмою гальмує розвиток, або веде до глухого кута, треба сміливо вносити корективи. У мене немає сумніву, що в України досі є шанси стати самодостатньою.
Ті діячі, які не бачать ніякої альтернативи, крім євроінтеграції, повинні розуміти, куди вони закликають свій народ. Уявімо собі людину, яка перестрибує калюжі, щоб дістатися до сухого ділянки. Якщо він дивиться тільки собі під ноги і не бачить далі одного кроку, то перестрибнувши чергову калюжу, недовго ступити і в канаву з нечистотами.
Так, у Європи є чому повчитися, є, що перейняти: високі технології, культура організації виробництва, соціальна підтримка, сервіс та ін. Але поряд з цим на державному рівні культивується атеїзм, содомія, цілеспрямоване розкладання сім'ї та сімейних цінностей, атомізація суспільства, висміювання релігії під виглядом «мистецтва», і кримінальне покарання за невіру в «холокост».
Деякі українські політики закликає зміцнювати традиційні цінності, сім'ю та мораль, як першооснову цементуюче суспільство і держава. Історія людства показує, що товариство з розклалася мораллю нежиттєздатно. І люди із сумнівною мораллю не можуть стати ні опорою, ні захисниками вітчизни. А ця здавалася б природна людська позиція, як раз-таки насторожує ті сили, які сформували сучасних євро-чоловічків.
Таке мислення у них називається «патріархальним». В євро глосарії це лайливе слово, поряд з новим слівцем «гомофобія».
Політики і журналісти, як західні, так і українські часто говорять про плани Путіна. Будують прогнози, в яких запевняють, що кінець Путіна і розпад Росії неминучий. Чекають ефекту від санкцій.
Плани Путіна це плани будь-якого російського ватажка. Візьме стільки, скільки йому дозволять взяти. Ця стратегія використовується Росією протягом всієї її історії.
Для того щоб розпалася Росія треба докласти конкретних зусиль і зробити конкретні дії. Не знаю, наскільки ефективні будуть економічні санкції, але мені пам'ятається, коли про санкції заговорили вперше, Путін сказав, що санкції будуть обопільними.
Самі західні політики говорять відверто, що Захід жадібний і боягузливий. І на кожному кроці ми бачимо докази цього. Навіть, якби всі країни світу домовилися б дотримати ці санкції, що неможливо за визначенням, то все одно те, на що зробив ставку Путін, знаходиться в іншому вимірі.
А зробив він ставку, як всі знають, на російський шовінізм. Російський шовінізм, який був в ущемленном стані більше двох десятків років. Це означає, що російські раби будуть жити на картоплі і солоних огірках і при цьому відчувати себе комфортно, аби час від часу надходили відомості, що їхня армія, щось там захопила і когось там зашуганому.
Західні політики обурені тим, що із захопленням Криму і наступними діями Росія порушила післявоєнний баланс і порушила принцип непорушності післявоєнних кордонів.
Ця «непорушність кордонів» була порушена ще в кінці 80-х на початку 90-х років, з розпадом Радянського союзу, Югославії, об'єднанням Німеччини. «Непорушність кордонів» в людській історії це хитка категорія. І світ, і кордони в ньому будуть змінюватися, незалежно від ілюзій західних політиків чи Гельсінських актів ОБСЄ.
Деякі порушення «непорушності кордонів», які дуже ймовірно відбудуться в майбутньому, мало кого засмутять у світі. Наприклад, розпад Росії.
Але поки, як вважають багато хто, Москва переграє Захід, вгризається в схід України, тероризує Прибалтику і Європу в цілому. Налякані навіть непримиренні критики путінського режиму, які не виключають, що Москва може вдатися до ядерної зброї. Тим більше що в одному інтерв'ю Рогозін погрожував «ядерної палицею», не пам'ятаю чи то Америці, чи то НАТО.
Ну, Рогозін це інфантильна версія Жириновського. Це несерйозно. Але коли який-небудь член ядерного клубу починає загрожувати Армагеддоном, це явна ознака того, що його сили не відповідають його домаганням. Більше скидається на блеф, щоб приховати реальний стан речей.
В даний час у Путіна немає сильної армії і страхувального резерву. Російське село і радянський колгосп, які поставляли скільки завгодно гарматного м'яса в колишні часи, тепер вимерли. Причому, навіть сама занижена статистика вражає.
Залишаються тільки міські інтернет-шовіністи, які не підуть воювати, ні за які пряники. У всякому разі, добровільно.
Путін у своїй військовій авантюрі використовує кілька тисяч навчених і відгодованих найманців. Частина з них він постійно перекидає з однієї ділянки на іншу.
Якщо додати до цього енергетичний шантаж, нахрапистість політику в дипломатії і інформаційній війні, в якій Кремль теж робить успіхи, то цього достатньо, щоб налякана Європа і втомлена Америка шукали політичне врегулювання.
Але тоді виходить, що і далі буде йти повзуче захоплення українській території, тому що керівництво України все ще "не на війні» і не втрачає надії, що «закордон нам допоможе»?
У цій кризі світового значення - Україна головна дійова особа. Україна треба довести і собі і світу, що вона відбулася країна і здатна вистояти і відповісти на зовнішні загрози. Реальність вимагає переосмислити багато речей.
Погано, коли генерали готуються до минулої війни. Ще гірше, коли політики живуть вчорашнім днем. Коли вони не можуть визнати, що дійсність не збігається з їх уявленнями і продовжують дотримуватися програми, яка не працює.
Але стратегія і програма начебто ясні - вибити окупантів зі своєї території, перекрити кордон, відгородитися стіною і втекти на захід. І що можна запропонувати натомість?
Втекти, можна. І на захід в тому числі. От якби ще можна було перенести України на цей захід і втиснути її між Бельгією і Люксембургом .... От була б лафа для сьогоднішніх політиків, які видають жалюгідне бекання, що тільки НАТО їх врятує.
Поки український народ не позбавиться від безхребетних особистостей, що імітують політичну діяльність, прогнози залишаються найбільш невтішними. Навіть численні агенти, досі залишаються у владних структурах країни, не завдають стільки шкоди, скільки політичні кастрати. І поки рішення приймають вони будь-яка, сама грамотна стратегія приречена на провал.
Так, але при всьому бажанні, за короткий період неможливо сформувати ефективний політичне керівництво, навіть якщо війна наступає на п'яти. До того ж навіть в такій важкій ситуації не зменшувати суперництво між групами, партіями, кланами.
Ну, цього не уникнути. І немає тут однозначних політичних рецептів. У всіх партіях і групах крім честолюбців, є люди щиро переживають за свою країну і готові боротися за неї. Скажімо так, совість нації. Ось вони-то повинні об'єднуватися і зв'язатися між собою, подолавши партійну зашореність.
Припустимо, сформувалася нормальна політична команда. І яку іншу стратегію або програму можна було б запропонувати, крім прилип до свідомості євро інтеграції?
Україна повинна усвідомити, що бігти на захід безглуздо, тому що ніхто там не збирається їй відкривати ворота. Треба перестати принижуватися і розмовляти з ними через паркан. І зрозуміти, нарешті, що європейські содоміти не допоможуть, тому що вони не здатне допомогти самі собі.
Усвідомивши це, треба повністю повернутися на схід ... і битися. Не тікати, не ховати голову в пісок. Оголосити військовий стан, тотальну мобілізацію і повернутися на схід у всеозброєнні.
Неодмінно треба російську мову зробити другою державною мовою. І на цій мові вести мовлення на Росію і на інші країни. Не можна зациклюватися на фольклорному суверенітет. І треба з усією відповідальністю вступати в інформаційну війну, не ухиляючись від неї. І для українців це легко, їм треба просто вчасно викривати брехню путінських підспівував.
Основний тон в російському агітпропі задають з десяток крикунів шовіністичної гальорки. Треба висміювати їх крики.
Але головне - треба наносити удари по найбільш вразливим точкам політики ворога. А найвразливіше місце Путіна, це те, що він витер ноги об міф «слов'янського братерства».
Цей міф про «братерство» заново складався, відразу після війни за наказом Сталіна. У 1947 з помпою святкували 325-річчя Переяславської ради. Треба було стерти з пам'яті народу дві, тоді ще свіжі зарубки - голодомор, влаштований більшовиками, і нормальне життя за німецької окупації.
Цей міф 50 років рясно підживлювали через літературу, театр, кіно. Міф «слов'янського братерства» був останньою оболонкою російської ідеологічної матрьошки.
Путін же, начисто оголив російський шовінізм (те, що Джохар Дудаєв назвав русизми) - одну з найбільш потворних ідеологій, яку навіть в царській і в більшовицькій Росії соромилися показувати без маски.
І тут треба спиратися на здорову, чи не холуйську частину російської інтелігенції і населення, яка проти цієї війни і вважає її злочинною. У тому числі і серед російських військових багато незадоволених військової авантюрою Путіна. Від того, що їм закритий доступ до мікрофона, це не означає, що їх мало.
І друга міна, таймер якої запустив Путін - реакція т.зв. «Національних окраїн» на гасло «російські краще за всіх». Це друга тема, яку треба розкручувати. Сюжетів на цьому напрямку море. І сказати: «Ти хотів федералізації, так отримай її».
Ліберали передрікають, що Путін стане ізгоєм перед т.зв. «Світовою спільнотою», чи то пак Заходом. По-перше, по тим рухам, які виходить від європейських політиків, вони навряд чи посміють це зробити. По-друге, це «ізгойство» додало б йому окуляри перед шовіністичним електоратом. Ізгоєм його треба зробити перед російською публікою за те, що підбурив росіян і українців ....
Але для цього треба мобілізувати всі основні інформаційні ресурси країни. Треба створювати нові програми, рубрики, інформаційні центри. Треба припиняти інформаційні диверсії всередині країни, націоналізувати ті канали, які під виглядом демократичного плюралізму нав'язують пропаганду ворожої держави або ініціюють настрої поразки в народі. І багато іншого. Я не думаю, що сьогоднішнє керівництво готове до таких кроків і мислить в такому масштабі. Ми ж бачимо, воно далі АТО поки не йде.
Якщо хочуть вижити доведеться адекватно оцінити вихідні для країни загрози і повністю переформатувати свою програму у відповідність з військовим часом. Той, хто не розуміє значення і місце інформаційної війни в сучасних війнах, той не повинен управляти не тільки країною, але навіть дрібної партією.
Хотів би позначати ще одну деталь в порушеної нами теми. Найчастіше критика ворога сприймається протилежною стороною як похвала. В даному випадку негативні оцінки російського суспільства і його вождів в обивательської масі сприймається, як вірна ознака того, що їхні правителі хоча і кровожерливі падлюки, але діють правильно, раз ворог незадоволений. Але коли народ і суспільство піддаються критиці зсередини, своїми, ситуація змінюється.
Тому хочу завершити розмову словами російського письменника Салтикова-Щедріна, якого в путінській Росії дуже не люблять: «Якщо росіянам дати вибрати собі ватажка, вони вибирають самого брехливого, підлого, жорстокого, разом з ним вбивають, грабують, гвалтують, згодом звалюють на нього свою провину. Через час церква проголошує його святим».
Так що українцям треба докласти всі сили й успішно довести справу до етапу, коли «звалюють на нього свою провину». А етап «проголошення святим» може і не відбутися, з причини раптової кончини Росії.

"Єврорепортер", за сприяння лондонської редакції "Кавказ-Центр"

Юстиція і прокуратура України піддається грунтовним реформам

Генеральна прокуратура України найближчим часом створить новий департамент з реформ. Про це повідомив заступник генерального прокурора України Давид Саквалеридзе в ефірі телеканалу "112 Україна".
"Днями ми оголосимо про створення нового департаменту з реформ, який буде піді мною в ГПУ, де також всі вакансії будуть комплектуватися через відкритий конкурс", - сказав Саквалеридзе.
"Ми оголосимо про те, які будуть вакансії, які кваліфікації, які вимоги для них потрібні. Будемо набирати людей, які будуть з нами будувати нову прокуратуру", - додав він.
Нагадаємо, ГПУ в рамках реформування відомства створить 208 місцевих прокуратур замість 638 районних.
Також, слід відзначити, що Мін'юст України планує створити інститут приватних виконавців судових рішень.
Грузинські реформатори Давид Сакварелідзе (перший заступник генерального прокурора України), Гія Гецадзе (перший заступник міністра юстиції України) та Георгій Вашадзе (екс-міністр юстиції Грузії) в середу розповіли бізнес-середовищі про те, як будуть боротися з корупцією в Україні. Про це повідомила прес-служба Американської торгової палати.
За словами Гецадзе, Мін'юст планує створити інститут приватних виконавців судових рішень у цивільних справах, які будуть складати конкуренцію для державних виконавців. При цьому державним виконавцям обіцяють ввести бонуси за хорошу роботу. Сакварелідзе зазначив, що в прокуратурі планується змінити систему найму фахівців, щоб дозволити прийти в органи молоді. Вашадзе, який працював у групі Мін'юсту з питань створення Антикорупційного бюро, в свою чергу розповів, що для АКБ був створений план роботи, який включає в себе 9 напрямків: починаючи з організаційних питань, процедури відбору кадрів і закінчуючи слідчими процедурами і питаннями інформаційної безпеки. Цей план запрацює, коли буде призначений керівник Бюро.

"Єврорепортер"

У НАТО не підтверджують відведення техніки бойовиками на Донбасі

Командувач сил НАТО в Європі Філіп Бридлав не підтвердив відведення важкого озброєння бойовиками на Донбасі. Про це він сказав в інтерв'ю "ТСН".
"Зараз ми не можемо підтвердити відведення військ. Ми бачимо важку артилерію, яка рухається з обох сторін лінії зіткнення. Але ми не знаємо, що відбувається з артилерією по східному напрямку цієї лінії, бо спостерігачам ОБСЄ не дозволяють потрапити туди. Тому ми бачимо, що вони там рухаються, але ми не знаємо, вони повертаються назад, або просто змінюють позицію, готуючись для нового зіткнення", - сказав Бридлав.
Він також зазначив, що Росія продовжує нарощувати військову присутність у Криму.
"Те, що ми бачили, легко охарактеризувати як мілітаризацію Криму. Росія розміщує там дуже просунуті сили. Авіацію, військово-морські сили. Ми бачимо дуже якісні ракетні системи земля-повітря, які покривають радіус до 40 відсотків Чорного моря. Ми бачимо крилаті ракети, які покривають радіус майже всього Чорного моря. Тому, ми бачимо, що Крим вже став плацдармом для подальшого застосування", - додав Бридлав.
Крім того, він зазначив можливості спільної роботи з Україною у військовій сфері.
"У нас була серія зустрічей із представниками різних держав. І те, що я почув від українських лідерів, як політичних, так і військових, співпало з нашим розумінням того, що саме потрібно. Тому є цілий ряд можливостей. Я б не хотів порівнювати одну технічну установку з іншого, але мова йде про роботу в сфері розвідки, контрартиллерийских систем, поліпшення мобільності на полі бою, і навпаки, перешкода мобільності ворога. Безпечна зв'язок, командна зв'язок - всі ці сфери повинні дати нашим державам, державам Заходу, спільні плоди у подальшій співпраці з Україною", - сказав Бридлав.
Нагадаємо, США вважають загрозу від Росії не меншою, ніж від ісламської терористичної організації "Ісламська держава Іраку та Леванту" (ІДІЛ). Про це на форумі у Вашингтоні заявив заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд, передає "Голос Америки".
"Загроза ІДІЛ Центральній Європі велика настільки ж, як і загроза з боку Росії. ...Всі ми повинні працювати над тим, щоб зробити центральноєвропейський простір неможливим для проникнення ідей тероризму і екстремізму", - зазначила Нуланд.
За її словами, Центральна Європа несе на своїх плечах важкий тягар наслідків протистояння між РФ і Заходом. Нуланд наголосила, що США мають намір і надалі співпрацювати з центральноєвропейськими країнами підтримки і розвитку демократії.
Відповідаючи на питання про те, чому США продовжують наполягати на ненадання військової допомоги летального характеру Україні, Нуланд нагадала про пакет вже наданої допомоги в розмірі майже 100 млн дол., заявивши, що в довгостроковій перспективі США мають намір надавати допомогу в підготовці і відновлення можливостей української армії.
Вона наголосила, що в поданні США військового вирішення конфлікту в Україні не існує.
"Ми вважаємо, що немає військового рішення кризи в Україні. Якщо Російська Федерація вирішить продовжувати у військовому ключі, у неї буде перевага. Російська армія завжди буде перевершувати українську за потужністю і за чисельністю. При цьому ми віримо в те, що тиск, що США та Європа мають на Росію за допомогою санкцій, глибоко впливає на російську економіку", - зазначила Нуланд.
Тим не менше, Європейський союз може посилити санкції проти Росії у випадку, якщо ситуація на Донбасі погіршиться. Про це заявила верховний представник ЄС із зовнішньої політики та безпеки Федеріка Могеріні, передавало видання La Repubblica.
За її словами, якщо ситуація в Україні покращиться, то санкції можуть бути зняті. Вона також не виключила, що Європа може посилити санкції у тому випадку, якщо ситуація погіршиться - у цьому зв'язку Могеріні заявила, що ЄС слід готуватися до гіршого з точки зору енергетичної політики.
Вона також зазначила, що РФ зараз "не є партнером Євросоюзу", але залишається "стретегическим гравцем". За словами Могеріні, відносини з Росією потрібно переглянути в найближчі п'ять років.
Відповідаючи на запитання депутатів, Могеріні заявила, що Брюссель не повинен допустити створення "сухопутного коридору" між Кримом і рештою території Росії в тому випадку, якщо РФ намагатиметься створити такий коридор. В цьому випадку ЄС, за словами Могеріні, повинен виступити "єдиним фронтом". У той же час вона підкреслила, що українська криза не має військового рішення.
Найближчим часом основним пріоритетом у відносинах Росії та ЄС, за словами Могеріні, буде виконання мирних домовленостей на Донбасі.

"Єврорепортер"

Успішним може бути тільки сучасний бізнес

Зауважте, що заробляють, як правило, ті, хто постійно ловить фінансову хвилю. Успішні люди дивляться по сторонах і реагують на ті можливості, що з'являються, насамперед, на потоки грошей. Вчора це було іпотечне кредитування і зростання цін на нерухомість, сьогодні - вирішення питань з боргами, а завтра - можливості електронних грошей та соціальних мереж.
Гроші в сучасному світі переміщаються із запаморочливою швидкістю, і сьогодні люди найпростіших професій - шахтарі, металурги, вчителі, селяни, вже не просто відстають, а безнадійно застарівають. Застарівають не тільки в розумінні того, що відбувається навколо, і де заробляти гроші, відпадає сама необхідність в їх роботі. Через деякий час більшість робітничих професій попросту відімруть. Вони або зникнуть зовсім, або їх функції будуть передані роботам і комп'ютерним системам. У розвинених країнах, таких як США, Великобританія, Японія, робітничого класу залишається всього 3-4%, фермерських господарств - у розмірі статистичної похибки 1-2%. Україна, обтяжена великою кількістю нажаль непродуктивного сільського населення (14 млн. Чоловік), величезною кількістю нетямущого робітничого класу, зайнятого в хімічній, металургійній та вугільній промисловостях, змушена буде тягнути весь цей пласт на ентузіазмі тих, хто ще хоч якось ворушиться, переміщаючи товари та вантажі.
Олігархи і власники великих підприємств будуть змушені все це годувати і давати людям мізерну зарплату, щоб ті не збунтувалися. І якщо робочих ще якось можна перевчити на дрібних підприємців, то селяни будуть тихесенько вимирати, спиваючись від безвиході й безробіття. Ще більше молоді і людей середнього віку покинуть свої Відірвиколесавки і потягнуться в міста, охоче виконуючи просту роботу двірників, сантехніків, садівників та ін. І їх якість життя буде повністю залежати від успіхів тих, хто успішно працює в сучасному світі, володіючи технологіями. Держава в цьому питанні тільки погіршує стан справ всіх, вона не дає розвиватися продуктивному класу, обклавши його поборами, звідусіль оточивши корупцією, і його представникам вже нема коли піклуватися про тих, хто не здатний себе прогодувати.
Ті, хто хоче досягти успіху, вже зараз повинні ловити фінансову хвилю, не зациклюючись на якійсь конкретній роботі, бізнесі, напрямку, щосили інтегруватися в невідомі фінансові потоки, щоб хоча б щось заробити. Довгострокових бізнесів вже не буде, людям, щоб досягти успіху, доведеться вести два-три напрямки одночасно, динамічно перетікаючи з одного напрямку на новий кожні наступні кілька місяців. І ті, хто будуть цікавими, безстрашними, авантюрними, зможуть досягти відчутного успіху. Сьогодні не стоїть питання про те, який бізнес вести, або яку роботу виконувати. Сьогодні стоїть питання - за що платять і де гроші. І якщо хтось несе повз вас гроші, ви зобов'язані поцікавитися, чи не допомогти, може бути, вам відвалиться пристойний шматок грошового потоку. Тому зростає попит на осіб, що здатні швидко засвоювати нові знання, професії та навички. У сучасному світі з'являється все більше операцій, де навіть гроші є і товаром, і послугою, і кінцевим продуктом. Тому шукайте, де гроші, а потім думайте, як їх отримати.

Геннадій Балашов, "Єврорепортер"

Харків все ще під загрозою окупації?

Інформація про можливе захоплення другої української столиці циркулюють в Інтернет-просторі вже кілька місяців. Переважно, це використовують провладні опоненти чи не останнього анклава Партії регіонів у особі Генадія Кернеса та його оточення. Водорозділ у головах харків'ян, виявляється, пройшов не в політичній площині, а в елементарній законослухняності, відсутність якої часто намагаються приховати гучними політичними промовами та взаємними звинуваченнями.
Підготовка до захоплення Харкова не припиняється, бо силова та виконавча влада там - не українська, стверджує волонтер Тарас Елейко.
"Переїжджаємо через ті ж самі пости, проходимо обшуки (не огляди), але це не погано було б, як би обшукували не тільки волонтерів та добровольців.
Харківський блокпост: "Айдар?"- запитують люди в міліцейській формі обступивши мікроавтобус.
- "Ні, волонтери" - відповідаю.
- "Так какова х-я в камуфляже, б-ть?" - питають міліціянти.
- "Були на різних позиціях, в болоті, що б не псувати цивільний" - пробую пояснювати.
- "Вещи к осмотру, считай что п-ец, приехали на долго. В Айдаре были?" - питає двометровий силовик.
Підходять ще двоє: "Что, из Айдара, б-ть?" Почався обшук, Слава Богу на асфальт не витрушували, вмістиме ранців викладалось на підлогу авто.
Затримались ми на блок-посту близько години, але нам вдалось перевести розмову у спокійне русло. Як виявилось, обшук проводили "беркутівці" у минулому. Ненавидять "Айдар" та "Правий Сектор". Залюбки їздять в Крим, і кажуть: "А там всьо харашо, вот и ваши ребята со Львова некоторые уехали".
При слові "сєпари" вибухають гнівом: "Где б-ть сєпары? Вы что, все там у вас д-бы? не понимаэте, что мужики там за своё будущее стоят?".
А ще, вони дуже люблять Кернеса.
На мій вислів: "Х-ло наробив біди", вибухають:" А твой порошенко ху-нко что делает? Після заспокоєння розмови питаємо: "Чого ви хочете?" -"Нармальна работать, парядак в стране, паслушание, зарабатки как Расеи." "А чому не переїхали в Росію?"- питаю. "А Рассия здесь, малыш, есть и будет".
"З такими правоохоронцями МИ ВТРАТИМО ХАРКІВ!",- непокоїться Тарас.

Глава німецької оборонки підтримала ідею створення армії ЄС

Глава міноборони ФРН вважає таку армію "майбутнім".
Міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйен підтримала ідею створення армії Євросоюзу, висловлену головою Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером. Про це міністр заявила в інтерв'ю на німецькому радіо. Фон дер Ляйен виступила за тіснішу співпрацю бундесверу зі збройними силами інших країн ЄС.
"Це переплетення армій з перспективою одного разу створити європейську армію, на мій погляд, і є майбутнє", - заявила міністр.
Як повідомляли ЗМІ, фон дер Ляйен ще в п'ятницю, 6 березня, заявила, що Євросоюз потребує власної армії. Загальноєвропейські збройні сили дозволять зміцнити європейську політику у сфері безпеки у світлі криз, подібних до української, заявила вона.
Єдина армія Євросоюзу, у разі створення, може зіграти провокувальну роль, заявив у неділю, 8 березня, перший заступник керівника фракції "Единая Россия" в Держдумі РФ, член комітету з оборони Франц Клінцевич, передає ТАСС.
Раніше за створення власної армії ЄС висловився глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.
"Загальна європейська армія показала б світові, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія допомогла б нам здійснювати спільну зовнішню політику та політику безпеки, усвідомити відповідальність Європи у світі", - сказав він.
"У наш ядерний вік додаткові армії ніякої безпеки не гарантують. А от свою провокувальну роль вони зіграти можуть", - заявив Клінцевич, висловивши жаль, що такі пропозиції вже отримують підтримку.
Російський політик зазначив, що ідея створення європейської армії нікому не приходила в голову навіть у роки найгострішого протистояння країн НАТО і Варшавського договору.
"А сьогодні, коли вже давно немає Варшавського договору, раптом чомусь виникла необхідність в цьому", - констатував він.
"Причому, треба думати, європейська армія замислюється як додаток до НАТО. Одночасно у західних політиків вистачає совісті звинувачувати Росію у якійсь агресивності", - додав Клінцевич.

Офіцер-"Свободівець" розповів про вихід з оточення під Дебальцевим...

Розкажу про 7 днів ПЕКЛА, або моя історія перебування в Дебальцево (Комуна) в оточенні.
10 лютого: о 3:00 російські війська з 25 полку спеціального призначення зайняли Логвіново. Насправді про це дізнався пізніше. Нежданчик був для мене коли до мене на позицію завітав «Батя» чим по суті і розбудив. Від нього я дізнався «що все пропало» і треба рвати когті, або збиратись. Чекали на команду щоб організовано відходити.
Але в штабі ато сиділи безхребедні і нерішучі генерали місце яких на смітнику історії. Жодного адекватного рішення не могли прийняти в той час як ворог посиленими темпами укріплювався і підтягував величезні танкові з'єднання.
11 лютого: Весь попередній день ми провели в очікуванні команди на відхід, яку чекали до самого ранку, але не сталось і ми морально готувались триматись до останнього. Почали рахувати патрони, літри бензину, воду і ввели жосткий графік економії.
12 лютого: Зранку ми досить непогано працювали по ворожим об'єктам і сповіщали нашій артилерії про пересування ворожих колон, які врешті так і не добрались до свого місця признанчення. Добре ми тоді накидали ворогу, який помітно нервував. Під вечір ми дізнались про мінські домовленості. Особливо в них ніхто не вірив, але все ж таки була краплина надії (на війні атеістів немає і всі сподіваються на краще). Морально всі тримались і не панікували до 14 лютого 24:00. Тоді мало бути припинення вогню.
13 лютого: День прйшов під постійними обстрілами зі сторони ворога, були звістки про спроби батальйона Донбас а також 30 бригади розблокувати шлях, але через 3 дні після оточення то вже була не реальна задача. Боєприпаси нашої арти були майже вичерпаними тому ми намагались відповідати лише коли чітко були впевнені що нанесем ворогу втрат.
14 лютого: З самого ранку був жахливий туман, тому ворог прицільно стріляти не міг і ми також намагались економити боєприпаси. Один єдиний тепловізор хоч якось допомагав. По обіді за моїм наказом висунули групу, яка знищила Леніна в Дебальцево.
15 лютого: Настало псевдо-перемир'я. Останній залп граду ліг біля нас о 00:02 потім тиша. о 01:14 запрацював ворожий кулемет, подумали, що прострілюють зеленку, бояться наших диверсантів, адже туман не зійшов, а тільки посилився. Закінчилось перемир'я десь о пів-на-четверту ранку коли нас привітали мінометним обстрілом. Власне ми зрозуміли що нема ніякого припинення вогню і наша варта почала відповідати десь між 8:00 і 9:00 ранку. Моральний дух впав, всі поняли, що ми в повній «...». РНБО, речник АТО Лисенко, і всі штабні криси на чолі з Муженко казали по телевізору, що не треба панікувати, оточення немає, все під контролем і ВООБЩЕ НАСТАЛ МІР, НІХТО НА ДАНБАСЕ НЕ СТРЕЛЯЕТ. Це все була брехня, ситуація була критична і вимагала надзвичайної зібраності.
16 лютого: День нічим особливим не вирізнявся. Обстрілювали ще сильніше ніж до перемир'я, ми відповідали ворогу використовуючи наявні Урагани, які знаходились «На великій землі» (так ми називали землю, яка не була в оточенні).
17 лютого: Йожик і його хлопці герої. Ранок на комуні почався зі звістки про те, що чеченці захопили центр міста, вокзал і райвідділок міліції і групою разом з танком вийшли до «ласточкі» (знак Дебальцево) з іншої сторони дороги на стороні комуни стояли хлопці Йожика, які прийняли бій і зупинили чеченців. Тоді сепари понесли добрих втрат. Але після новини, що Дебальцево пав всі розуміли, що наше знищення — це питання часу. Кожен опорний пункт по факту опинився в подвійному кільці. Оборонятись в таких умовах було не можливо. офіцери на місцях почали перебирати варіанти про відхід, задля збереження особового складу. В полон здаватись ніхто не збирався. Краще вже було б битись до останнього патрону чи подиху.
18 лютого: о 00:00 мені, як офіцеру, було повідомленно, що 128 бригада прийняла рішення про відхід, ми мали відходити в другій колоні, по факту мали прикривати основну колону. Наше завдання було триматись будь-якою ціною поки основна колона рухалась полями до «великої землі». Ворог не мав захопити Комуну, бо це б перекрило б єдиний шлях на відступ сил української армії.
Власне наш відступ почався о 5 ранку коли вже почало світати. До цього моменту наша техніка була майже повністю знищена а маршрут по якому відходила 128 був під постійним обстрілом, тому було прийнято рішенння відходити пішим порядком. Найбезпечнішу дорогу я знав від Зеленого, який до цього 3 чи 4 ночі не спав, намагючись Ураганами прочистити нам коридор. Тому відразу майже не мешкаючи ми почали піший рух. Дорога пролягала по полям і оврагам, де знаходились ворожі розтяжки, секрети і нашу велику групу піхоти постійно обстрілювали. Я намагався всіх бійців поквапити, щоб ніхто не зупинявся. Пристрілка велась саме по нам, тому будь-яка зупинка могла коштувати десятки життів. Власне тоді я відчув що значить ПЕКЛО. Коли по тобі гатять з артилерії, мінометів, градів, танків, гранотометів, кулеметів, снайперський гвинтівок, а заховатись ніде - перед тобою тільки рівне рівне поле. Дякувати Богу, вирвались. Але ту взаємо виручку, високий рівень згуртованості, сміливості і самовідданості наших бійців я ніколи не забуду. Сподіваюсь будуть покарані ті представники генштабу і штабу АТО, які своєю бездіяльністю і халатністю призвели до сотень жертв.
Дебальцево має стати тим Сталінградом, після якого ми перейдем у весняний наступ і нашою метою буде вихід на державні кордони.
Слава Україні!

Володимир Назаренко, "Виборча Україна"

середа, 18 березня 2015 р.

Євросоюз зажадав від України зробити три кроки

Рада Європи розробила для України план на 2015-2017 роки та визначив три обов'язкові умови. Про це повідомив генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд. За його словами, в Європі чекають від нинішніх українських очільників перемоги над корупцією, дієвої децентралізації та захисту прав людини. Всі ці кроки повинні бути закріплені в новій Конституції та реформах, підкреслив генсек РЄ.
"Треба зробити більше. Будь-який натяк на кумівство послаблює Україну. Чим нижче довіру суспільства - тим менше міжнародної поваги і тим менше іноземних інвестицій", - підкреслив Т.Ягланд.
Він закликав владу України до невідкладної децентралізації повноважень. "Треба йти далі і швидше. Децентралізація - складний процес для будь-якої країни і це вікно можливостей з кожним днем ​​закривається: як змінити форму територіального управління, які повноваження отримають місцеві громади для управління зібраними податками", - сказав Т.Ягланд.
Він також наголосив на пріоритетності захисту прав людини в програмі ЄС для України. "Ми також хочемо бачити, як буде впроваджуватися закон про захист біженців", - сказав генсек Ради Європи. Він підкреслив, що соціальні права тих, хто покинув свої будинки, повинні поважатися.
При цьому в Т.Ягланд нагадав, що в Україні ще є факти торгівлі людьми і тортур, проблема зі свободою ЗМІ, захистом прав меншин. "Є одна сфера, яку я хочу виділити - Україна має покінчити з жорстоким поводженням і безкарністю у в'язницях і в міліції", - підкреслив він.
Комітет ЄС із запобігання тортурам під час останнього візиту знайшов величезні зловживання, особливо від рук співробітників в'язниць, нагадав Т.Ягланд.
"Людей б'ють, є приклади сексуального насильства ... Це існує завдяки системі залякування, яка використовується для того, щоб підтримувати внутрішній порядок і дисципліну. Над усім цим Рада Європи буде працювати", - заявив Т. Ягланд.
Раніше Президент України Петро Порошенко заявляв, що в 2020 році Україна вступить до ЄС. За його словами, за цей час влада проведе всі необхідні реформи, щоб країна відповідала євростандартам.

"Єврорепортер"

Більше 2 тис. військових пройшли підготовку з тактичної медицини – Ольга Богомолець

Навчання з тактичної медицини пройшли у 12 спеціалізованих військових навчальних закладах України. За весь період навчань, що стартували на початку року, було підготовлено 407 офіцерів і 1932 курсанти. Всього 2 339 військових засвоїли необхідні медичні навички і зможуть допомогти собі і бойовим побратимам під час бою. Ініціатором навчань виступила Ольга Богомолець, народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань охорони здоров’я, радник Президента та громадський діяч.
Навчання для майбутніх військових відбувалися в рамках курсу бійця-рятувальника «COMBAT LIFE SAVER», організованого Гуманітарною ініціативою Світового Конґресу Українців «Захист патріотів».
Слухачі курсу опрацювали надання домедичної допомоги в умовах ведення бою, дізналися про алгоритм дій в разі поранення та навчилися користуватися сучасними засобами першої допомоги військовим.
За словами Ольги Богомолець, до проведення тренінгів були залучені сертифіковані інструктори НАТО і висококваліфіковані українські спеціалісти, які навчали солдат наданню першої допомоги під час бою. «Лікарі були спеціально відсторонені від проведення цього курсу. Основне його завдання полягало у тому, щоб навчити офіцерів та солдатів як у разі поранення надати так звану «золоту» годину часу для пораненого, за яку його можна буде доставити до лікувального закладу, де вже буде надана кваліфікована медична допомога», — резюмувала О.Богомолець.
Навчання відбувалося в умовах, наближених до реальних, з використанням симуляторів, макетів та муляжів зброї. Програма курсу для кожного навчального закладу передбачала вишкіл курсантів та офіцерів щодо надання невідкладної та долікарської допомоги постраждалим внаслідок бойових дій: обстеження постраждалого, робота з травмами, використання медичних засобів, етапи та методи евакуації тощо. Курс включав в себе і засвоєння навиків щодо надання допомоги з використанням будь-яких матеріалів, котрі є розпорядженні солдата на полі бою.
Після завершення програми підготовки її випускники були розподілені по військових частинах та підрозділах, де у свою чергу навчають своїх підлеглих надавати медичну допомогу у військово-польових умовах.
Як зазначили представники Міністерства оборони, проведення навчань, що проходили за стандартами НАТО, уже приносить позитивні результати, які впливають на збереження життя та здоров’я українських військових в зоні АТО.
Ольга Богомолець подякувала Гуманітарній ініціативі Світового Конґресу Українців «Захист патріотів» на чолі з Уляною Супрун за сприяння в організації та проведенні курсів з тактичної медицини для українських військових. Народний депутат відзначила також, що сьогодні навичками тактичної медицини – наданню долікарської допомоги повинен володіти кожен. «Такі навчання слід проводити для кожного громадянина, що може опинитися в зоні ризику», — сказала вона.

Возрастает вероятность того, что российская элита устранит Путина

Трансформация Владимира Путина в уменьшенную в масштабах версию Иосифа Сталина идет ударными темпами, пишет Иван Яковина в блогах "Нового времени". Во внешней политике аналогии ясны: захват Абхазии, Южной Осетии, Крыма и война в Донбассе стали аналогами сталинских Бессарабии, Прибалтики, Западной Украины и Финской войны соответственно. Во внутренней – «мягкое» подавление оппозиции трансформировалось в репрессии и физическое устранение ее лидеров – убийство Бориса Немцова стало маркером ужесточения курса.
Во всех смыслах показательная «ликвидация», совершенная при демонстративном участии государственных спецслужб у самых стен Кремля, призвана послужить актом устрашения не только уличной оппозиции – слабой, беспомощной и неопасной. Дело обстоит намного серьезнее.
Убийство представителя современного российского «дворянства» – бывшего вице-премьера из ближнего круга Бориса Ельцина, человека, лично знакомого со многими мировыми лидерами, – это сигнал всем представителям этого класса – высокопоставленным чиновникам, приближенным олигархам и многозвездным генералам.
Ранее негласные московские правила (или «понятия», что, наверное, вернее) предполагали: раз уж ты пробился в крайне малочисленную правящую «стаю», то при любом дальнейшем развитии событий, даже при переходе в оппозицию, тебе сохранят жизнь и неприкосновенность родственников.
В России, где человеческая жизнь – копейка, такая привилегия стоит очень многого. Отмена «вольностей дворянства» автоматически ставит весь правящий класс перед фактом: покалечить и убить можно каждого, невзирая на титул. И это очень серьезно.
В разговоры о том, что под Кремлем Немцова убили «правосеки», «чеченцы», «оппозиционеры» или «ревнивый соперник», российская элита не верит – эти басни предназначены для «86 процентов» и Запада. Министры, олигархи и генералы прекрасно понимают, кто на самом деле расправился с политиком. И им очень не по себе от этого. Отныне любой, заподозренный в нелояльности, может стать следующим. А поводов для таких подозрений будет все больше.
Контракт Путина с населением – молчаливое одобрение за сносное существование – на грани разрыва из-за огромных проблем с бюджетом.
Из-за международной изоляции и падения цен на нефть перестал действовать договор с чиновниками и олигархами, подразумевавший защиту их интересов в мире и гарантии обогащения внутри страны в обмен на невмешательство в политику. Легитимность лидера покрылась трещинами.
Возможно, именно поэтому с конца прошлого года по Москве пошли разговоры о «шарфах и табакерках» – инструментах убийства императора-самодура Павла I, который своей политикой достал буквально всех – от простых обывателей до дворян, за что и поплатился жизнью. Подобные речи ведут не только оппозиционеры, мечтающие о приближении развязки, но и условные «патриоты», обещающие ни в коем случае не допустить ее. Однако сам факт появления такого дискурса весьма многозначителен. Идея дворцового переворота не просто поселилась в умах, она уже перешла в плоскость практического обсуждения возможных его последствий.
Путину, конечно, такие беседы не по душе. В последнее время он стал параноидально бояться покушения. За последний год он существенно нарастил штат собственной охраны, радикально сузил круг личного общения, почти перестал появляться на публике. Убийство Немцова в этом смысле также может считаться мерой усиления президентской охраны, поскольку в атмосфере тотального террора и всеобщей подозрительности элитам будет существенно сложнее сплести заговор.
Впрочем, выстроить стену против путча в нынешней России не так просто. Главная проблема в том, что Путин – совсем не Сталин. При всех аналогиях, масштаб личности совершенно иной, имитация всегда проигрывает оригиналу.
Все, за что бы ни брался российский президент, получается посредственно, выстроенный им режим прямо поощряет халтуру. Ожидать, что с репрессиями ситуация будет принципиально иной, никакой причины нет. Что еще хуже для действующего президента, в российской элите хватает волевых и энергичных людей, вышедших из горнила «лихих 90-х» не только живыми, но и крайне жесткими и успешными.
В этих условиях стремительно возрастает вероятность того, что они решат не дожидаться своей очереди за Немцовым, а устранят источник своих финансовых и политических проблем, угрозу безопасности и причину западных санкций – Владимира Владимировича Путина.


Евросоюз потребовал обсудить с ним строительство «Турецкого потока»

Вице-президент Еврокомиссии по энергетике Марош Шефчович заявил, что решение о строительстве газопровода для поставок российского газа через Турцию следует принимать с учетом мнения Евросоюза. По словам Шефчовича, в Брюсселе до сих пор не получили никаких подробностей о российском проекте. Он подчеркнул, что необходимо убедиться в экономической целесообразности нового газопровода и в том, что его строительство не нарушит существующие правовые обязательства, передает Reuters.
Шефчович отметил, что проект должен быть совместим с долгосрочными обязательствами «Газпрома» перед его европейскими клиентами. «Если речь идет о больших поставках европейским потребителям, нельзя принимать такое решение без обсуждения с ними, без обсуждения с ЕС и без обсуждения с Еврокомиссией», — сказал он на пресс-конференции в Анкаре в ходе своего визита в Турцию.
Чиновник также выразил озабоченность возможностью закрытия существующих маршрутов поставок газа через Украину в пользу «Турецкого потока». «Если все должно измениться именно таким образом, я не думаю, что это является обычной процедурой и что можно так обращаться с таким крупным клиентом, как ЕС», — добавил Шефчович. Представитель «Газпрома» отказался комментировать РБК эту тему.
Евросоюз является крупнейшим потребителем энергоносителей в мире. Ежегодно он тратит €400 млрд на импорт нефти и газа, отмечает агентство. Согласно новой стратегии европейской энергетической безопасности, обнародованной в конце февраля, Еврокомиссия будет контролировать сделки членов Евросоюза с поставщиками, в том числе и с «Газпромом».
В декабре 2014 года Россия отказалась от строительства газопровода «Южный поток» мощностью 63 млрд куб. м. В частности, к этому решению привели возражения со стороны Евросоюза, опасавшегося чрезмерного российского контроля над поставками газа в Европу.
В январе «Газпром» объявил о намерении к концу 2016 года построить по дну Черного моря газопровод аналогичной мощности в Турцию до хаба на турецко-греческой границе. Министр энергетики России Александр Новак заявил в интервью Reuters на прошлой неделе, что европейским странам придется строить за свой счет наземные подключения к «Турецкому потоку». По его словам, стоимость строительства по дну Черного моря будет сравнима с бюджетом «Южного потока», который должен был прийти в Болгарию. Тогда подводные работы оценивались в €17 млрд.
Министр энергетики Турции Танер Йылдыз заявил Reuters, что «дело не только в «Турецком потоке», а во всем пакете энергетических потребностей страны. «Нам нужно немного больше терпения», — сказал он. Еще один представитель турецкой энергетики пояснил агентству, что проект российского газопровода с большой долей вероятности придется отложить по крайней мере до 2017 года. Источник в правительстве добавил, что стоимость российского газа также является фактором в переговорах.
По мнению западного дипломатического источника в Анкаре, судьба «Турецкого потока» в значительной степени зависит от исхода борьбы между Брюсселем и Москвой за влияние в Турции. «Россия вовлекает Турцию в свою сферу влияния, и если ее не остановить сейчас, то потом будет слишком поздно», — сказал дипломат.
Евросоюз лоббирует строительство южного газового коридора для поставок газа с азербайджанского месторождения Шах-Дениз, разработкой которого занимается консорциум во главе с BP. Ключевыми элементами этого проекта являются Трансанатолийский газопровод (TANAP), который пройдет по Турции от границы с Грузией до хаба на турецко-греческой границе, и Трансадриатический газопровод (ТАГ) между Балканским и Апеннинским полуостровами.

Андрей Кузнецов, "РБК-Украина"

Анархісти захопили офіс партії СІРІЗА в Афінах

Загарбники вимагають закрити в'язниці особливо суворого режиму і пом'якшити низку кримінальних покарань. У столиці Греції Афінах група анархістів захопила центральний офіс Коаліції радикальних лівих (СІРІЗА), повідомляє "РІА Новости". Загарбники вимагають закрити в'язниці особливо суворого режиму і звільнити затриманих у справі терористичної організації "Змова вогняних осередків".
Відповідальність за захоплення будівлі взяло на себе анархістське угруповання "Рубікон". Одночасно кілька десятків ув'язнених, у тому числі за звинуваченням у тероризмі, розпочали голодування.
"Наша акція зроблена на знак солідарності з учасниками голодування. Ми не будемо сторонніми спостерігачами в боротьбі за ліквідацію законів, які нас тероризують", - йдеться в заяві, розміщеній на сайті анархістських організацій.
Серед вимог анархістів – звільнення члена терористичної організації "17 листопада" Сави Ксіроса, зменшення терміну довічного ув'язнення до 12 років, скорочення терміну попереднього утримання під вартою до 12 місяців, обмеження використання експертизи ДНК як доказу, дозвіл ув'язненим користуватися інтернетом, вільне відвідування ув'язнених.
Крім цього анархісти вимагають звільнення родичів членів терористичної організації "Змова вогняних осередків", які були затримані кілька днів тому за звинуваченням у пособництві терористичній діяльності.
За даними ЗМІ, в захопленні будівлі беруть участь близько 60 осіб. В офісі перебувають офіційний представник СІРІЗА і секретар організації, які зачинилися у своїх кабінетах.
Як повідомляв Корреспондент.net, наприкінці лютого в Афінах сотні демонстрантів узяли участь у першій антиурядовій акції протесту після приходу до влади ліворадикальної партії "СІРІЗА". Демонстранти кидали "коктейлі Молотова" і розбивали вітрини магазинів.
Нагадаємо, шо Глава МЗС Греції заявив, що його держава вимагає від ЄС відшкодування збитків, спричинених санкціями щодо Росії.
Греція вимагає від Євросоюзу відшкодування збитків, яких вона зазнає через санкції ЄС щодо Росії. Як заявив міністр закордонних справ Греції Нікос Котзіас у суботу, 7 березня, у Ризі в інтерв’ю німецьким телеканалам ARD і ZDF, найбільше втрат припадає на аграрний сектор, повідомляє інформагенція dpa. "Вони мають бути відшкодовані у рамках ЄС. Це не має нічого спільного з фінансовою допомогою", - наголосив Котзіас та додав, що Афіни хочуть обговорення цього питання в ЄС.
Нагадаємо, Росія у відповідь на європейські санкції заборонила ввезення низки аграрних продуктів з Європи, що призвело до збитків для європейських виробників та змусило їх шукати інші ринки збуту.
Водночас Котзіас заявив, що Греція "не погрожує накладенням вето" на продовження санкцій щодо Росії, хоча це є одним з прав країн ЄС, "використання якого з поважних причин виправдане". Водночас він не виключив, що Афіни скористаються правом вето влітку, коли прийматимуть рішення щодо продовження чинних санкцій, зазначається у повідомленні dpa. "Ми ніколи не користувалися правом вето без причини і, ймовірно, не станемо без додаткових підстав використовувати право вето в українському питанні", - наводить слова Котзіаса агенція AFP.
Політик також заявив, що Греція "задоволена" нинішнім курсом ЄС щодо Росії. "Ми - за санкції, які примушують іншу сторону сісти за стіл переговорів", - цитує Котзіаса AFP. Водночас він зазначив, що Афіни проти санкцій, ухвалених зі "злості".
Котзіас звернув також увагу на те, що Туреччина, яка є членом НАТО, не дотримується політики санкцій щодо Росії, а навпаки - скористалася моментом та вирішила зайняти ринки в Росії, які звільнилися через санкції, зазнається в повідомленні dpa.

Операції українського підпілля проти верхівки бойовиків на Донбасі

Це рядки з офіційної біографії людини, яка зі зброєю в руках воювала проти України. Але є ще одна сторона діяльності "Патріота" про яку, до останнього часу, знало обмежене коло осіб.
Операції українського підпілля проти верхівки бойовиків на Донбасі В 20 числах лютого інформаційні агенства т.зв. ДНР повідомили інформацію про загибель командира загону спецназу "ДНР" Ф. Муштранова на псевдо "Патріот".
"Командир загону Федір Муштранов з позивним "Патріот" був професійним боксером, майстром спорту, володарем Кубка Кості Цзю. На Донбасі він провів сотні спецоперацій і врятував десятки життів,"- йшлося в повідомленні телеканалу "LIFE NEWS".
Федір Муштранов – майстер спорту України з боксу (виступав у напівсередній вазі). На любительському рингу здобув 197 перемог. Багаторазовий переможець міжнародних турнірів з боксу, переможець Кубка Кості Цзю (Сідней, 2008р.). На професійному рингу провів 10 боїв, 5 перемог, 5 поразок. Шість років тому він врятував від згвалтування дівчину.
Це рядки з офіційної біографії людини, яка зі зброєю в руках воювала проти України. Але є ще одна сторона діяльності "Патріота" про яку, до останнього часу, знало обмежене коло осіб.
Кінець 2013 року характерезується різким загостренням ситуації в країні. Події на Майдані фінансово-політичними елітами Донбасу сприймаються, як загроза їх монопольному існуванню і можливістю відсторонення від влади. На противагу національно-визвольному руху створюється свій діаметрально протилежний рух, який пізніше отримає назву "Антимайдан".
Основною складовою цього руху є напівкримінальні і відверто кримінальні структури, основним завданням яких є фізичне протистояння, залякування та тиск на учасників антиурядових проукраїнських акцій. Кістяк цих структур – діючі і колишні спортсмени. Як гриби після дощу, за щедрої фінансової підтримки з Росії, на Сході України виникають проросійські рухи, які повинні взяти на себе роль каталізатора протистояння.
В Луганську такими структурами є "НОД" (Национально-освободительное движение) та "Луганська гвардія". В Донецьку серед структур, які об"єднували активістів "Антимайдану", чіткою структурованністю та наявністюсилового крила виділяється організація "НОД".
З метою зведення до мінімуму можливих негативних наслідків фізичного протистояння керівництом ГІ" Права Справа" приймається рішення про проведення низки зустрічей з керівництвом проросійських організацій в Луганську і Донецьку.
В Луганську зустрічі, як у відкритому, так і закритому форматі проводяться з керівництвом організацій НОД та "Молода гвардія". Ця тактика принесла свої позитивні результати. Луганськ був єдиним містом на Сході, де до 9 березня, не пролилася українська кров. В Донецьку протягом січня-лютого проводяться зустрічі з керівником силового крила "НОД" Ф. Муштрановим.
Перші позитивні результати зустрічі даються взнаки вже 10 лютого 2014 р, коли в Донецьку, під час мітингу проросійських сил, член бойового крила "Правої Справи", який вдало замаскувався під тітушку, зарядив по пиці лідеру сепаратистської проросійської організації "Донецька республіка" Андрію Пургіну. Ф.Муштранов забезпечував тоді відхід і прикриття бойової групи "Права Справа". Фактично, саме з 10 лютого, "Права Справа" переходить до тактики адресних операцій проти лідерів сепаратистського руху на Донбасі.
Серед інших сепаратистських угрупувань, які тоді базувалися у будівлі Донецької ОДА та колишньому штабі "Партії Регіонів" був і "НОД". Вони займали 8-й поверх адмінбудівлі.
Муштранов, будучи керівником групи, яка займалась нападами на противників сепаратизму попереджав про т.зв.силові рейди, що планувалися. Таким чином вдалося вчасно евакуювати членство ГІ "Права Справа" з Донецька.
"Патріот" передавав інформацію про полонених та заручників, яких утримували в приміщенні Донецької ОДА. Таким вчином працівникам правоохоронних органів та журналістам вдалося підняти розголос та завадити таємній ліквідації проукраїнських активістів.
Серед керівництва "НОД", після арешту його керівника Павла Губарєва загострились конфлікти між керівництвом організації. Ключову посаду вдалося посісти Роману Соколенко, силовий блок очолив Муштранов ("Патріот").
В квітні-травні минулого року сепаратистська діяльність у Донецьку була дуже привабливою та легко капіталізованою роботою. Саме тоді почалися перші віджими автівок, та пограбування людей, яких потім оголошували агентурою "Правого сектору".
Аналітичному відділу ГІ "Права Справа" вдалося створити штучний конфлікт між Муштрановим та керівником "НОД" Соколенко на тлі розподілу грошей, отриманих після реалізації "віджатих" автомобілів. На початку травня стало відомо, що Соколенко реалізував декілька реквізованих дорогих іномарок, а гроші "скрисятничав". На той момент в "НОД" приходило багато людей, і грошей на камуфляж та амуніцію катастрофічно не вистачало. Інформацію щодо привласнення керівником "НОД" великої суми грошей було вирішено реалізувати через Муштранова. Наразі перевіряється інформація щодо фізичного знищення Соколенко спеціальними службами т.зв. ДНР.
Муштранов (псевдо "Патріот") передав інформацію про виїзд в район Ясиноватої озброєної групи під керівництвом бойовика "Репортера". Група була затримана правоохоронцями, в бойовиків вилучена вогнепальна зброя, бронежилети та вибухові пристрої.
Завдяки отриманій від "Патріота" інформації в районі Волновахи була нейтралізована ДРГ "Електрика" (громадянин РФ), а представника диверсійно-розвідувальної групи на прізвисько "Лезгін" вдалося затримати. Останній був членом незаконного військового формування "Оплот". У жовтні 2014 року " Лезгін "прибув до міста Донецьк з Російської Федерації. Він незаконно перетнув кордон України, після чого вступив в бандитське формування терориста "Шамана".

Дмитро Снєгирьов, "Виборча Україна"

Східноєвропейські країни домовилися про альтернативу Південному потоку

Країни Східної Європи погодили проект нового газопроводу Eastring. Спорудження нового газопроводу може залишити українську газотранспортну систему без роботи.
Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія узгодили основні положення меморандуму з будівництва газопроводу Eastring, який був запропонований як альтернатива російському Південному потоку в листопаді 2014 року, повідомляє словацьке видання Aktuality з посиланням на прес-секретаря проекту Eastring Вахрама Чугуряна.
Зазначається, що ключові моменти майбутнього документа вже погоджено і він буде підписаний найближчим часом. Презентація газопроводу Eastring відбулася в листопаді 2014 року, ще до відмови Росії від Південного потоку. За задумом країн, новий трубопровід Eastring буде фактично універсальний: джерелами газових поставок по "Істрінгу" стане як Західна Європа, так і Росія, Азербайджан, Ірак, Іран і Кіпр. Він з'єднає Західну Європу, Східну Європу і Балкани за допомогою хабів на словацько-українському і болгарсько-турецькому кордонах.
Водночас роль України як потенційної держави-транзитера в цьому проекті поки що окреслена недостатньо чітко. На офіційному сайті проекту йдеться, що українські транзитні потужності можуть бути використані.
Потужність газопроводу сягатиме від 20 до 40 млрд кубометрів газу на рік. Протяжність трубопроводу, в залежності від проекту, буде від 744 км до 1015 км.
Нагадаємо, на початку грудня президент Росії Володимир Путін оголосив, що Газпром відмовляється від будівництва газопроводу Південний потік по дну Чорного моря потужністю 63 млрд кубометрів газу на рік у напрямку Болгарії і далі до австрійського Баумгартена.
Натомість було оголошено про плани побудувати газопровід Турецький потік. Він мав би  постачати 14 млрд кубометрів газу на турецький ринок, а решту 50 млрд кубометрів газу – для європейських контрагентів – доправляли б на грецько-турецький кордон.

Хто буде воювати на боці Росії у Третій світовій війні?

На що ж сподівається Москва сьогодні, коли свідомо йде на конфронтацію зі значно сильнішим супротивником? На кого вона розраховує? Кого вважає своїм союзником? Хто увійде до нового "Троїстого союзу"? Спробуємо знайти відповіді на ці непрості питання.
На міжнародних самітах, зустрічах, засіданнях ПАРЄ, Радбезу ООН та інших міжнародних інституцій стає помітно, що Росія перейшла на риторику СРСР часів Холодної війни. Однак, тоді світ був бі-полярним. Дві надпотуги протистояли одна одній. З одного боку – НАТО, з іншого – країни Варшавського договору. З тих пір НАТО розрослось, а "Соціалістичний табір", програвши війну, розвалився.
І ось, російські делегати залишаються, переважно, в гордій самотності на всіх дипломатичних рингах. Їх позицію не підтримують, їх тези не приймають і жорстко критикують, їх позицію засуджують. Путін, підписуючи документ за документом, навіть не збирається їх дотримуватись, трактуючи все у довільній формі.
На що ж сподівається Москва сьогодні, коли свідомо йде на конфронтацію зі значно сильнішим супротивником? На кого вона розраховує? Кого вважає своїм союзником? Хто увійде до нового "Троїстого союзу"? Спробуємо знайти відповіді на ці непрості питання.
:: Бажані союзники
Російська пропаганда на всю розкручує тези про дружбу з Китаєм, Індією, Іраном та країнами Латинської Америки. З цими країнами Москва планує збільшувати обсяги торгівлі, інтегруватись в рамках БРІКСу, створювати спільну валюту і, в кінцевому результаті, "обганяти" у розвитку Західний світ.
Але реальність не втішна. Китай, попри те, що він жодного разу не приєднався до санкцій чи, бодай, "глибоко стурбованих" заяв проти РФ, жодним чином Москву не підтримав. Росія дійсно значно збільшила обсяги торгівлі, передусім газом і нафтою, однак за цінами, вигідними саме Китаю. Тому КНР навряд чи стане надійним союзником Путіна. Ця країна зайняла вичікувальну підкреслено нейтральну позицію і не виступатиме на підтримку жодної зі сторін відкрито.
Не виключено, що між РФ та КНР вже укладено таємну угоду про розподіл "сфер впливу" (на кшталт пакту Молотова-Ріббентропа), проте Китай цього не визнаватиме. Відносини Росії й Китаю, в даному разі, дуже нагадують стосунки Третього Рейху і СРСР. При чому Китай тут грає роль саме Радянського союзу зразка 1939 року, і розраховує напасти на РФ першим...
З Іраном, після зняття ембарго та потепління у стосунках із заходом, Кремлю навряд чи вдасться про щось домовитись, точніше, щось запропонувати. Те саме стосується Куби і Венесуели. Бразилія і Індія ніколи й раніше не мали тісних зв'язків з Москвою, тому ризикувати всім заради незрозумілої мети не погодяться. Однак, заважати вони також не будуть, продовжуючи торгівельні й політичні відносини.
:: Ситуативні союзники
А от ситуативних союзників у тому чи іншому питанні Путін має вдосталь. Передусім, це країни, з якими Москва має спільні економічні інтереси. Вони є, в тому числі, і у складі Європейського Союзу. Однак, вони відстоюють інтереси Росії лиш доти, доки, за рахунок правильної позиції, не вирішать власних проблем.
Угорщина, Болгарія, Австрія мали значний економічний інтерес у стосунках з Росією, передусім – в будівництві Південного потоку. Однак, державам-лідерам ЄС вдалось знайти необхідні аргументи, і згадані країни приєднались до санкцій, після чого цей проект Газпрому остаточно закритий.
Греція, після зміни влади на більш проросійську, також демонструвала готовність заблокувати європейські санкції, однак, зрештою, передумала. Що характерно, це питання коментував грецький Міністр фінансів, а це свідчить про "аргументи", якими їх переконували.
Сербія та Туреччина не поспішають приєднуватись до європейських санкцій. Швидше за все, вони намагаються використати ситуацію з "українським питанням" для прискорення євроінтеграції власних країн на вигідніших для себе умовах.
Німеччина, Італія, Франція – просто воліли б вийти з-під впливу США і мати більше самостійності, навіть конкурувати зі світовим лідером, створивши новий "полюс". Однак дії РФ демонструють, що, у разі успіху Путіна, новим полюсом знову стане саме Москва, при чому не лише в економічному, а й у світоглядному плані (тобто, про такі "дурниці", як демократія та права людини, доведеться забути).
:: Формальні союзники
Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан – пострадянські країни, що залишаються найбільш інтегрованими з РФ в рамках спільних економічних, політичних та оборонних союзів. Здавалось би, саме вони мають бути головними союзниками Москви.
Проте сам Путін не сприймає їх як рівноправних партнерів. Виключно як сателітів, васалів, навіть як автономні частини власної території. Він не вважає за потрібне з ними домовлятись, лише наказувати.
І це не дуже подобається лідерам згаданих країн, тому вони, як можуть, саботують імперську політику Кремля, намагаючись зберегти рештки власної незалежності. Вони не підтримують російських санкцій проти України і Заходу, підвищують власну обороноздатність і починають відновлювати власну культуру на противагу російській експансії. При першій ліпшій нагоді вони спробують скинути ярмо залежності від РФ.
:: Реальні союзники
Вірність Кремлю зберігають лише КНДР, Зімбабве, маріонеткові квазі-держави (Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія, Новоросія, Палестина, режим Аббаса у Сирії), деякі лобісти та радикальні політичні сили Західних держав і... міжнародні терористичні організації (Ісламський Халіфат, Аль-Каїда, Хамас тощо).
Сценарій Путіна. Третя Російська імперія
Однак, не зважаючи на реальність, помилково було би вважати Путіна не сповна розуму. Його дії свідчать про наявність чіткої мети та певної стратегії її досягнення. І цю мету варто зрозуміти, щоб можна було прорахувати його подальші кроки.
Досить часто візію своєї мети і інструкції з їх досягнення диктатори знаходили в книжках. Гітлера надихав Ніцше, Сталіна – Макіавеллі. Що і хто ж надихає Путіна?
Публікація "Домашні звички сучасного диктатора" (The Private Habits of a Latter-Day Dictator) у щотижневому американському журналі "Ньюсвік" дає нам інформацію про кілька книг, що стояли в узголов'ї кремлівського правителя протягом десяти років. З поміж іншого, там є цікава книжка під назвою "Третя імперія".
У книжці йдеться про новий світовий порядок після 3-ї Світової війни. На думку автора, на політичній мапі світу залишиться лише 5 країн: Американська Федерація, Індійська Конфедерація, Піднебесна Республіка, Ісламський Халіфат та... Росія. Останню в книжці називають "Третьою Імперією" (Нічого не нагадує?).
Згадуються тут і події в Україні, з яких, власне, і почнеться 3-тя Світова війна. Так от, як пише автор, внаслідок парламентської кризи та державного курсу на вступ до ЄС та НАТО, "повстали" 9 областей (Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська і Крим), проголосили "Донецько-Чорноморську Республіку", висунули своїх керівників і оголосили референдум про вихід зі складу України та входження до РФ.
Коли українська влада наказала військам виступити проти заколоту, виявилось, що більшість військ, рівно як міліції та спецслужб, вже на боці сепаратистів, тому ті, хто не зрадив присязі, або були блоковані у своїх частинах, або без зброї покинули територію бунтівників. Після цього з Росії їм на виручку вирушили 80 тис. "добровольців", дійшли до західних кордонів України і знищили Львів.
Плани щодо України зрозумілі і, за великим рахунком, відомі. А от в можливість подальших подій наші західні партнери вірити не хочуть.
Згадана книга описує розгром військ НАТО та окупацію Росією усієї території Європейських держав, включно з Гренландією, а також Туреччини, Ізраїлю і Йорданії. Ісламський Халіфат має захопити більшість мусульманських країн та всю Африку. За Китаєм визнається право не тільки на всю східну Азію, але й на Австралію та Океанію. А от Бразилія отримає у своє розпорядження увесь Американський континент.
:: Мій прогноз
Саме для реалізації нового світового порядку, Путін розпочав переділ світових кордонів. Він, не зважаючи на санкції з боку західних країн, продовжує розхитувати ситуацію в Україні і загалом у Європі. Він прагне зустрічей зі світовими лідерами не для того, щоб залагодити конфлікт, а для нового перерозподілу сфер впливу.
На жаль, Третя світова війна неминуча, і вона вже триває. Це починають розуміти на Заході, тому, без ентузіазму, однак вживають певних заходів, передусім, економічного стримування. Ці заходи вже наносять значної шкоди російській економіці, але їх не достатньо для того, щоб РФ зазнала краху. Для російського народу добробут ніколи не був пріоритетом, тому, заради досягнення мети – "величі" власної держави, вони згодні будуть жити у ще більших злиднях, ніж живуть сьогодні.
Кремль збільшуватиме фінансування власної армії за рахунок збільшення податків та зменшення всіх соціальних виплат. Це породжуватиме зростання рівня безробіття та злочинності. На вулиці російських міст, спершу в провінціях, а згодом – і в столиці, повернуться "бригади" з 90-х. Частина банд складатиметься суто з представників нацменшин.
Опозиційні партії демократичного спрямування в Росії зосередяться на антивоєнних протестах, що, зі збільшенням кількості загиблих на війні росіян, набиратимуть все більше популярності. Для існування режиму вони не становитимуть великої загрози, однак мобілізаційні плани Путіна зриватимуть.
Далі Москва організує якусь провокацію або інсценує атаку сама на себе, звинуватить у цьому держави НАТО, вийде зі всіх міжнародних організацій і розпочне відкритий військовий конфлікт із силами Альянсу.
Синхронно з РФ діятимуть: Ісламський Халіфат, який все активніше намагатиметься захопити владу в навколишніх з Іраком мусульманських державах і активізує терористичну діяльність; КНДР, яка відновить військові дії проти Південної Кореї, і, можливо, атакує Японію. Під шумок, Китай може окупувати Тайвань, Монголію, В'єтнам, Лаос, Камбоджу, однак зв'язок із діями РФ і далі заперечуватиме.
Розширення зони військових дій з України на Прибалтику, Польщу, Молдову, Румунію, Болгарію, Туреччину та Грузію змусять Кремль посилити репресії всередині країни. Бунти ж почнуться не як реакція на арешти активістів-пацифістів (які апріорі проти насилля), а на ґрунті національного, етнічного конфлікту.
Можливо, влада спробує мобілізувати чи арештувати лідера якогось національного банд-угрупування. Можливо, один з націоналістичних рухів почне погроми нацменів, а завершить масштабними зіткненнями з поліцією... у будь-якому разі, бунти та погроми стрімко поширяться на інші російські міста (не без допомоги диверсантів з Антиросійської коаліції).
Через нестабільність в середині країни, Москва отримуватиме поразки на всіх фронтах. Застосувати ядерну зброю Путін так і не наважиться, адже Україна, в рамках союзного договору зі США та НАТО, надасть усю необхідну таємну інформацію про російську ядерну зброю, яка до останнього часу обслуговувалась українцями.
З метою "забезпечення стабільності та миру" на північному кордоні, Китай введе свої війська на територію Далекого сходу та Сибіру. Свої зони окупації території РФ отримають і союзники з Антиросійської коаліції (в т.ч. і Україна). Мир буде підписано на руїнах Кремля...
Але, якщо міжнародна спільнота негайно задіє увесь наявний арсенал економічного і політичного впливу на РФ і збройно підтримає Україну для відсічі агресії Москви на Донбасі і в Криму – все може закінчитись значно швидше...

Дмитро Сінченко, "Єврорепортер"