середа, 22 липня 2015 р.

Такий собі "Чехоукраїнець"...

36-річний Богдан Райчинець представляє українців у Комітеті з питань національних меншин в уряді Чехії. Як сказав деякий час тому в інтерв'ю «Радіо Прага» Державний секретар Чеської Республіки з питань Європейського Союзу Томаш Проуз, українська меншина в країні - навіть більше словацької, тобто, фактично займає перше місце.
Наскільки комфортно почувають себе українці в Чехії, чи вважають вони свою діаспору згуртованою, чи відчувають з яких ось причин почуття сорому? Про це та інше - в інтерв'ю з Богданом Райчинцем, який є співвидавцем чесько-українського часопису "Пороги", а також активним учасником ініціативи щодо збору гуманітарної допомоги та лікувальних засобів для українських добровольців у зоні АТО.
Минулого тижня, 14 липня, у чеських ЗМІ обговорювалася Угода про асоціацію України та ЄС. Чеські політики багато говорили про своє ставлення до сучасної України і її майбутньому в Європі, однак, далі мова піде про «чеську Україну». Тобто українську діаспору. У тому ж інтерв'ю «Радіо Прага» Томаш Проуз сказав: «Для нас українці - вже природна, повноцінна частина чеського суспільства. Українці, які приїхали до Чехії, без проблем інтегруються, ніхто проти них не протестує».
А тепер - слово Богдану Райчинцю, який представляє в Комітеті з національним меншинам організацію «Українська ініціатива».
І перше питання: «Богдан, хто ви? Розкажіть про себе".
- Я народився в Празі. Моя мама українка, народилася вже в Чехії, а тато приїхав із Закарпаття в шістдесяті. Їхні батьки - теж українці. І прабатьки. Всі вони були частиною української культури, її історії, самобутності. Після «оксамитової революції" 1989 року я почав розуміти, що в Чехії досить довго існує самостійна українська спільнота, там - спільні інтереси - культурні, мовні, і потихеньку звик до неї. Я їздив в Україну з дитинства. Ставши доросліше, там же і вчився. Я почав дружити і спілкуватися з українцями, які почали приїжджати сюди після 1990 року на заробітки або пізніше вирішили прожити своє життя тут, у Чехії.
- А українці сприймають вас як свого? Ви тут народилися. З одного боку ви українець, а з іншого - все ж не зовсім.
- Дуже правильне питання, мені його часто задають. Я думаю, що українці сильно дружні, незалежно від того, де вони народилися - в Україні, в Чехії або в Америці. Це питання складне ще й тому, що в української діаспори в еміграції дуже велика історія, близько 100 років, що вже серйозний термін. Тому розуміння того, хто є українцем, а хто ні - приходить дуже швидко: якщо вас виховали в українському дусі, українською мовою, і в той же час ви розумієте, що можете допомогти українській державі, хай небагато, але все-таки допомогти, то знайти взаєморозуміння між попереднім і нинішнім поколіннями - взагалі не проблема. Але я представляю українську діаспору в уряді Чехії не тому, що хотів би формалізувати свій статус. Я працюю на громадських засадах, добровільно. Не можу сказати, що я людина, спеціально обрана і представляю інтереси всіх українців, які проживають в Чехії. Про це мова не йде. Я просто хочу захищати певні принципи і основи, які могли б допомогти українській спільноті, що живе в Чехії, а може і тим, хто знаходиться в Україні.
- Хто для вас є частиною української діаспори? Люди з чеським громадянством, з ПМЖ, з видом на проживання?
- Наше співтовариство змінюється, воно живе і існує вже 20 років, як і російське. Це люди, які народилися тут або які прибули сюди дітьми і мають чеське підданство. Але ми знаємо, що така діаспора довго б не прожила. Неминуча інтеграція, і наступні покоління вже в більшій мірі вважають себе чехами і навіть не говорять на рідних мовах. Буває таке, що люди, які прожили тут вже 15-20 років, іноді самі того не усвідомлюючи, починають створювати основу нової діаспори. Таким чином, ця діаспора постійно поповнюється.
- Ну а ті, хто просто приїхав сюди на заробітки - вони частина української діаспори?
- Мені здається, що якщо ці люди не є активною частиною української спільноти, не беруть участь у громадському житті, то вони не хочуть вважати себе діаспорою. Бо насправді вони бажають повернутися в Україну, і їх питання життя українців у Чехії не дуже-то хвилюють. Це й зрозуміло. Їх цікавить тільки можливість заробити гроші і виїхати на батьківщину. Незважаючи на те, що ми самі не поділяємо українців за якимись ознаками, абсолютно очевидно, що у таких людей інші пріоритети - виживати, заробляти гроші, годувати сім'ї.
- Після Майдану, анексії Криму, розпочатої війни, російська діаспора в Чехії розкололася. І настрої в ній приблизно такі ж, як серед росіян у Росії. Більшість - за Путіна, інші - ні. Чи існує якийсь подібний розкол в українській діаспорі?
- Я з таким практично не стикався. Зрозуміло, що є російськомовні українці і україномовні українці. Але можна сказати, що навпаки українська спільнота в Чехії ще сильніше об'єдналася. Коли в країні йде військовий конфлікт і існує загроза не тільки цілісності, але й незалежності держави, всі діаспори, і я зараз говорю не тільки про Україну, починають об'єднуватися і працювати на благо батьківщини. Будь-яка загроза для країни об'єднує членів діаспори.
- Які основні проблеми в української діаспори, що проживає в Чехії?
- Треба, щоб більшість українців усвідомлювало, що тут житимуть їхні діти, що їм нема чого боятися, що треба залишатися гордими, самосвідомими, але при цьому підтримувати культурні вимоги Чехії. Коли таке розуміння стане загальним - це буде великий крок вперед. І тоді вся українська діаспора, яка живе тут з часів Масарика, навіть з урахуванням тієї паузи, яка завершилася у дев'яності роки, зможе стати серйозною гідною частиною чеського суспільства, зможе збагатити самобутню етносреду Чеської республіки. Без комплексів, без агресії, в кращих українських традиціях.
- Чехія не може скасувати візи для України, оскільки це питання країн шенгенської угоди. Але Чехія може зробити якісь кроки назустріч Україні. Відкрити нові консульства або поліпшити роботу існуючих, студентські обміни, полегшені умови видачі віз і так далі. Чи немає у вас образи на Чехію, що вона не йде навстрчу Україні? Чи може чеська влада щось зробити?
- Може, але це питання до чеського МЗС і МВС. Я вважаю, що Чехія підтримає приплив українських студентів та будуть створені подальші програми для цього. Цей процес, на думку Євросоюзу, свідчить про демократизацію суспільства, коли студентів привозять і показують їм, як в конкретній європейській країні добре живеться, як застосовуються демократичні процеси. Я знаю такі програми, приміром, у тій же організації «Людина в біді», коли в Чехію привозили фахівців з України і навчали їх передовим технологіям управління, принципам роботи неприбуткового сектору. Цей напрямок мені здається найбільш перспективним.
- Існує поширена думка, що російська пропаганда стала сильно впливати на українців, які проживають тут. Багато починають щиро їй вірити і міркувати: «Може, й не варто було йти в Європу, може, варто було залишитися в минулому і бути з Росією?» Ви вірите в те, що ця пропаганда насправді починає діяти на чеських українців?
- Думаю, що так. Пропаганда - на те й пропаганда. Вона досить успішна. Ви ж самі знаєте, якщо якийсь конфлікт триває більше одного року, двох, десяти років, то зосередженість на конкретних речах втрачається. Залишається загальний інформаційний фон. Ще один з результатів пропаганди - бажання деяких людей махнути на все рукою. Це головний успіх будь-якої пропаганди, у тому числі російської. Я зустрічався з деякими такими людьми, проблема в тому, що пропаганда діє не тільки на українців, а й на всіх, кого в принципі цікавить українська проблематика. Це дуже цікавий, але сумний психологічний процес. Ви були свідком подій, ви всі бачили і відчували самі, і ось через деякий час ви зневірюються в тому, що ви бачили і знали. Все це - вплив пропаганди. Ви перестаєте вірити в те, що все, що ви робили до цього, було правильним. Це складні явища не тільки в російсько-українських відносинах.
- Я - росіянин, але при цьому мені часто буває за багатьох співвітчизників, які або живуть у Чеській Республіці, або приїжджають сюди як туристи. Жахлива поведінка, що лякає, імперське мислення ... Або те, що часто російський бізнес в Чехії побудований за принципом - «головне обдурити свого ж». А вам буває соромно за українців?
- У цьому я вас підтримую. Мені теж соромно, коли показують найгірше, що є в суспільстві - п'янки, погане поводження. Це було в більшій мірі в дев'яності роки. Але воно зникає, Слава Богу. Випадки, коли люди характеризують Україну в найгіршому світлі, сходять нанівець. Також покращилася атмосфера і в бізнесі. Йде процес якогось «відсіювання». Коли ми бачимо російських хлопців, які себе неадекватно ведуть, то ми повинні розуміти, що є такі ж хлопці з Англії, Швеції і так далі. Я точно не знаю всіх проблем усередині російської громади, можу судити лише по українській. Українці все більше розуміють, що вести себе потрібно культурно, що по них судять про всю державу Україна, і що гідна поведінка дає можливість чехам сприймати Україну та українців тими, хто має шанс стати нормальною нацією і країною.

"Єврорепортер"

0 коментарі:

Дописати коментар